«Сергія забрали в день, коли ми наважились на виїзд з окупації»

Сергій Строєв, житель селища Ківшарівка, Куп’янського району Харківської області, зник безвісти наприкінці квітня 2022 року. В той день вони  з матір’ю ухвалили рішення виїжджати з окупації, але не встигли – Сергія заарештували російські військові.

Його мати, Ольга, розповіла «Точці Сходу», що під час пошуків сина, окупанти свідомо приховували від неї інформацію, намагалися заплутати та постійно брехали.

Наразі Сергій може перебувати в одній з російських колоній, де утримують цивільних, каже пані Ольга. Вона продовжує пошуки сина і сподівається на будь-яку інформацію.

«Сергій захищав цивільних від мародерів та займався волонтерством»

«Напередодні повномасштабної війни Сергій збирався їхати за кордон, на роботу. Але ніби щось відчував, намагався відтермінувати свій від’їзд, щоб зрозуміти, як буде розвиватися ситуація, адже дуже боявся залишити мене одну. 24 лютого 2022 року ми були вдома, в Ківшарівці, це Куп’янський район, Харківська область. Наше селище дуже швидко окупували, як і Куп’янськ. Сергій, разом з іншими хлопцями, брав участь в чергуваннях, охороняючи майно односельців від мародерства, привозили та роздавали людям ліки та їжу, бо з України довести будь-яку гуманітарну допомогу було вже неможливо, тому чоловіки робили це на особистому транспорті, маленькими групами».

«Сергій вмовляв мене виїжджати з окупації, а я дуже боялася це робити»

«У мене не було закордонного паспорта і я не знала, як ми проїдемо, чи пустять нас через кордон. А ще у сина багато татуювань, а тоді росіяни забирали людей просто за те, що вони є на тілі. Я і досі звинувачую себе за те, що не зважилась на виїзд раніше, можливо Сергія це б врятувало (Плаче). 28 квітня 2022 року ми все ж таки домовились виїжджати, а в Ківшарівці, як в сусідніх селах, в цей час вже почалися арешти. Росіяни шукали спочатку військових, тих хто брав участь в АТО, збирали інформацію на громадських активістів та волонтерів, залякували. Перед арештом сина, автівка з російськими військовими стояла біля його будинку кілька днів. 28 квітня Сергій пішов до своєї квартири і ми домовились, що зберемося і будемо намагатися виїжджати».

«Я чекала на сина, а він все не приходив»

«Я вийшла з дому і побачила, що сусіди якось дивно дивляться на мене, але нічого не кажуть. Наважились сказати мої колишні учні, яких я зустріла: “Сергія заарештували”. У квартирі сина було все догори дриґом. Я не розуміла що робити, де шукати і до кого звертатись. Я почала майже щодня їздити в Куп’янськ. Спочатку — розпитувала на блокпостах, потім — на місцях утримання людей, ходила в прокуратуру та поліцію “ЛНР”. В одному з поліцейських відділків мені сказали, що Сергія тримають у них і відпустять після 9 травня, ніби нічого страшного немає, його ні в чому не звинувачують і скоро він буде вдома».

«Я шукала, а окупанти брехали та знущались»

«Мені постійно брехали, свідомо приховували інформацію, говорили то одне, то інше, а я не знала чому вірити. Одного разу, навіть сказали, що Сергія відпустили і він поїхав додому. Я так зраділа! Поїхала додому, сподіваючись на зустріч, але… Перед 9 травня вони погрожували, що всіх затриманих, покарають — виведуть голими на парад у Куп’янську, а потім їх відпустять по домівках. Навіть сказали брати простирадла, щоб на них можна було накинути. До такого рівня брехні та знущань дійшли. Звісно, ніякого параду не було! І сина я так і не побачила».

«Від представників ФСБ я дізналась, що Сергія ніби відправили в Бєлгород»

«Мені сказала, що саме там “перевиховують” таких, як мій син. У грудні 2022 року до мене надійшла інформація, що Сергій  може перебувати в Старому Осколі, в одній з колонії, де утримують саме цивільних. Зараз я дуже сподіваюсь, що мені вдасться зв’язатися з одним із звільнених, який може щось знати про мого сина і впізнає його по фотографії».

«Мій син дуже справедливий, чесний та творчий»

«Сергій дуже творчий. Він дуже любить музику і займається нею професійно, гарно малює. А ще він тренер з фітнесу. Дуже спортивний та фізично сильний. Не тільки турботливий, дбайливий син, але й і мій справжній друг. Він для мене авторитет і якщо я чогось не знаю, він завжди мене спрямує, навчить та допоможе. Ми ділилися особистими переживаннями, підтримували один одного. У нас велика родина, а Сергій — наш оберіг, янгол-охоронець, завжди знаходить і правильні слова, і правильний вихід. А я зараз нічого не можу зробити для нього! Я знаю, що він чекає допомоги від мене і те, що я не можу допомогти, вбиває мене».

«Як тільки чують, що про сина нічого не відомо, журналісти відмовляються писати про нього»

«Здається, що їм потрібна “цікава історія” і бажано зі щасливим закінченням. А про тих, хто зник, кого розшукують, про кого родичі нічого не знають, не пишуть.  Я боюся, що про мого сина, як і про багатьох цивільних, можуть просто забути, про тих, про кого взагалі немає жодної інформації, жодної звістки. Вони сидять за ґратами роками, ніби в забутті, між цим світом та іншим. Я хочу звернутися до держави – не забувайте про наших дітей! Вони вірять в Україну і захищали її навіть без зброї. Допоможіть їм тепер! А я без сина не живу, я існую. Коли його заарештували, мені здалося, що я померла. В мене вирвали серце (Плаче). Те, що в мене немає дому, це ніщо у порівнянні з тим, що немає поряд Сергія».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---