«Сергій написав з позиції, коли росіяни почали штурм»

Сергій Ляшенко, солдат 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, зник на Покровському напрямку, поблизу Новомихайлівки, у лютому 2024 року.

Його дружина, Інна, згадує, як чоловік зателефонував їй за декілька годин до свого зникнення – в той момент росіяни розпочали штурм позиції його групи. Наступного дня Інна отримала сповіщення, що Сергій зник безвісти.

Нещодавно з полону повернувся його побратим, який перебував у ту ніч на сусідній позиції. Він розповів як росіяни взяли їх у полон, а потім пішли далі.

Інна вірить, що її чоловік живий і може бути в полоні, тож не припиняє пошуки.

«Серед тіл загиблих, які вдалося роздивитися з дронів, Сергія не було»

«На початку повномасштабного вторгнення ми з Сергієм очікували дитину. Це була така жадана та довгоочікувана вагітність! Ми жили в Гайсині, у Вінницькій області, і перший день війни був для нас шоком. Сергій одразу пішов у військкомат, але призвали його тільки 22 листопада 2023 року. Кілька тижнів він перебував на навчанні, а коли їхав на фронт, ми змогли побачитись — їхня колона йшла повз Гайсин. Я з сином, якому було трохи більше року, і матір’ю Сергія “перехопили” його на заправці, на декілька хвилин – сльози, обійми, освідчення в коханні. Я побачила повний автобус хлопців. Молоді, гарні, але зморені та напружені, вони їхали на Донецький напрямок». 

«Зник Сергій під Новомихайлівкою»

«З 31 грудня 2023 року Сергій був на позиції 10 діб, а потім знов і знов його відправляли на “нуль” через дуже короткий перепочинок. Одного разу він розказав мені, що неможливо навіть було зайти в бліндаж на позиції через велику кількість тіл і наших захисників, і загарбників. 5 лютого, вночі, він зміг написати мені, прямо з поля бою, що росіяни штурмують їхні позиції, що навкруги розбито все і його група перебуває в окопі. З 6 лютого 2024 року чоловік вважається зниклим безвісти. Нещодавно з полону повернувся хлопець, який перебував у ту саму ніч, коли зник Сергій, на позиції, яка розташовувалась поряд з позицією чоловіка, між ними було декілька сотнів метрів. Він розказав, як росіяни брали їх у полон, а потім — почали заходити на позицію Сергія. Тому в мене є надія, що чоловік теж може бути в полоні. Командир сказав мені, що серед загиблих, тіла яких вдалося роздивитися за допомогою дронів, Сергія вони не бачили».

«Характер у чоловіка “з перчинкою”»

«Він ніколи не здається. Якщо вважає, що правий — свою точку зору доведе і свого доб’ється. Сергій дуже працьовита людина. Постійно мав декілька робіт, щоб забезпечити нашу родину. Іноді було таке, що грошей не вистачає, так він останнє віддасть, щоб я була задоволена, гарно виглядала. І батько він прекрасний. Вагітність була в мене дуже тривожною, жаданою, і чоловік постійно був поряд. Потім народився Тимофій, коханий піклувався і доглядав за ним. Коли стало питання про те, щоб йти на фронт я просила, заради сина, залишитися вдома. А Сергій сказав: “У всіх, хто на фронті є діти, ніхто не хоче їх залишати, але ми повинні». 

«Ми — одне ціле»

«У жовтні буде 12 років як ми у шлюбі. У нас було багато різних важких життєвих ситуацій, але Сергій —  це справді моя половинка. Я не відмовлюсь від пошуків і все зроблю для нього. Зі мною поряд Тимофій. Він дуже схожий на тата, і він — моє щоденне нагадування про коханого. Коли йдуть обміни ми намагаємось їздити всією родиною: я, брат Сергія, сестра, невістка — ми всі беремо його світлини і показуємо хлопцям, раптом хтось впізнає. Дуже важко емоційно, коли наші захисники виходять з автобусів. Вони в жахливому стані, я бачу їхні очі, а в них — і страх, і біль, який вони пережили. Вони схудли, в них трясуться руки. Я звертаюсь до людей, в яких немає близьких у полоні, — не будьте байдужими. Сьогодні в полоні — наш, а завтра, не дай Боже, може бути ваш». 

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---