«Сергій зник безвісти, але ми віримо, що він живий»

Військовий 37-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Коломийчук зник безвісти 14 місяців тому. Це сталося під Кринками, на Херсонщині у березні 2024 року.

За словами одного з його командирів, під час бойового завдання Сергій отримав поранення, його групу не змогли евакуювати через щільні обстріли. Про це «Точці Сходу» розповіла сестра захисника, Тетяна.

Згодом вона знайшла в мережі фото, на якому побачила чоловіка дуже схожого на свого брата. Але офіційна експертиза не дала точних висновків, тож нині Сергій має статус «ймовірно у полоні». 

Після навчання – на фронт 

«На початку війни ми разом з мамою та Сергієм поїхали з Миколаївщини на захід України. Брат став на облік у військкомат в Івано-Франківську, звідти його і призвали. Спочатку він отримав відстрочку за станом здоров’я – у нього було захворювання судин голови. А вже у грудні 2022 року надійшла бойова повістка. Спочатку пройшов навчання в Україні, потім – у Польщі, а влітку того ж року його направили на Донецький напрямок. Телефонував рідко і майже нічого не розповідав, не хотів нас засмучувати, особливо маму. По голосу я розуміла різницю між його “все добре” і справжніми почуттями. Іноді я відчувала його паніку і страх. Після нового року Сергію дали відпустку — п’ять днів, і ми побачились. Він приїхав дуже пригнічений та сумний, вже знав, що його переводять під Кринки, в Херсонську область». 

«Командир роти сказав мені, що Сергій зник 17 березня 2024 року»

«За тиждень до цього я говорила з братом, він обіцяв, що все буде добре, ми планували, що він зможе вирватися на тиждень-два додому. А потім зв’язок пропав. 27 березня ми отримали сповіщення про його зникнення, але, звісно, в найгірше ніхто з нас вірити не хотів. Один з командирів розповів, що Сергій отримав поранення, на допомогу його групі вийшла ще одна, але дістатися місця призначення не змогла – треба було переправлятися через дві річки під щільним вогнем. Один з побратимів теж підтвердив поранення брата, а інший, якого під час виконання завдання з Сергієм не було, сказав, що брат загинув». 

«Він завжди казав: “Таню, дивися за мамою”»

«Тихий, спокійний, завжди приходить на допомогу, віддасть останнє, навіть для чужих людей — такий мій брат. Дуже дбайливо ставиться до тварин, любить їх, завжди любив читати про них книжки. Сергій дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла. Скільки пам’ятаю, навіть у відпустці завжди щось робив. Сергій і наша мати мають особливий зв’язок. Він дуже любить її, більшість розмов під час його перебування на фронті була про неї — про її стан здоров’я, настрій. Вона дуже хворіє і він постійно наполягав, щоб вона звернулась до лікаря та пройшла обстеження». 

«Про Кринки ніхто не хоче говорити»

«Я знайшла в мережі світлину чоловіка, який дуже схожий на мого брата, ми навіть намагались з’ясувати через експертизу чи це Сергій. Але відповіді, на жаль, точної не отримали. Нині брат має статус “ймовірно полон”. Родини безвісти зниклих під Кринками об’єдналися в окрему групу, нас понад 1000 людей і ми шукаємо своїх рідних. Ми намагаємось діяти разом — їздимо в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, постійно пишемо звернення, але сил вже немає, бо у відповідь — суцільна тиша. Ми не розуміємо, чого саме про цей населений пункт так мало говорять. Зараз він окупований, але наші рідні зробили все, щоб захистити українську землю і я хочу розголосу, і про свого брата, і про інших зниклих хлопців. Я дуже хочу, щоб Сергій  повернувся додому і вірю, що одного дня побачу його». 

 

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---