«Спочатку звістка про загибель, а потім — про полон»

Віталій Мойса, солдат 24-ї окремої механізованої бригади, отримав поранення в березні 2022 року. Після його повернення на фронт, його дівчина Юлія, спочатку отримала повідомлення про його загибель, згодом, що він зник безвісти, а ще через кілька місяців побачила відео на російському ресурсі і зрозуміла, що Віталій потрапив у полон. З осені 2023 року про нього немає жодних відомостей, але Юлія продовжує пошуки.

«Віталік отримав поранення в березні 2022 року»

«Він тоді перебував в Луганській області, біля Попасної. Коханий мені не сказав про поранення, я дізналася від його сестри. Зібралась, приїхала до нього у лікарню, сюрпризом. Пам’ятаю, як зайшла до палати, а він спить. Присіла на ліжко, Віталік розплющив очі і одразу знов заплющив, а потім відкриває і каже: “Це ти? А я думав, що ти мій сон”. Потім ми були разом на реабілітації, багато говорили, гуляли, зустрічались з друзями, мріяли. Хоча відновлення було важке і коханий сильно схуд, ми дуже раділи можливості побути разом».

«Наприкінці серпня 2022 року Віталік повернувся на фронт, під селище Бахмутське»

«23 листопада, напередодні його зникнення, ми розмовляли і він заспокоював мене, що в нього все добре, говорив, щоб я не хвилювалась, але він був дуже зайнятий та я відчула, який він стурбований. Через кілька днів зателефонувала знайома і сказала, що коханий загинув. Її чоловік служив в одній бригаді з Віталіком і приніс цю звістку. В мене був шок, життя ніби зупинилось. В частині мені сказали, що коханий зник безвісти, а навесні 2023 року я побачила його в одному з російських каналів. На цьому відео був момент взяття Віталіка з побратимами в полон. Було видно, що його били. Восени 2023 року я дізналась місце його перебування. Звільнені побратими розповідали, що морально і фізично Віталій виснажений, але намагається триматися. Зараз я не знаю, де він перебуває, бо вже два роки нічого не чула про коханого і знайти його не можу».

«Віталік дуже добрий і завжди дотримується своїх обіцянок»

«А ще він дуже оберігає мене і намагається завжди зробити щось приємне. Згадую, як мріяла покататися верхи, і одного разу коханий здійснив мою мрію. Я не здогадувалась і це був такий приємний сюрприз! Він дуже ввічливий, спокійний і ставиться до людей з повагою. Ми познайомились в Facebook. Він розповідав, що коли я вперше потрапила йому на очі в рекомендаціях, хотів написати, але не зробив цього. Другий — задумався. А третій — подумав, що це доля (Посміхається). Наша перша зустріч була дружньою, навіть не схожою на побачення, просто говорили, щоб більше дізнатися один про одного. А перший поцілунок був майже випадковим, трохи незграбним, але дуже щирим (Посміхається)».

«Я не пам’ятаю, як прожила перші півтора року його полону»

«Я щось робила, кудись ходила, розмовляла, працювала, але в якомусь мороку. Зараз я днями пропадаю на роботі, додаю собі завдань, щоб мене не вбивали ці думки. Я розумію, що треба жити, заради нього, але радіти нічому не можу. Коханий десь там, його або б’ють, або катують, а я на волі, і ніби можна посміхатись і чомусь радіти, але коли думаю про те що з ним, сльози самі набігають. Таких людей, як мій коханий я не зустрічала і шкодую, що багато для нього не зробила, багато не сказала. Може я могла щось змінити? (Плаче). Я щиро його кохаю, дуже чекаю і мрію обійняти. Він — сенс мого життя і я думаю тільки про те, щоб дочекатися омріяного дзвінка, коли він скаже: “Я вдома”».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---