«Статус “зниклий безвісти”, мабуть, найтяжчий статус»

Олег, солдат 115 окремої механізованої бригади ЗСУ, зник безвісти влітку 2023 року. 14 липня, разом з іншими військовими, він вийшов на позиції під Богданівкою і не повернувся. Разом з Олегом тоді зникли безвісти ще двоє захисників. Одного з них у грудні 2024-го впізнав хлопець, який повернувся з полону. Це дало надію дружині Олега, Тетяні, яка не припиняє пошуки коханого вже більше року. Тетяна поділилася з «Точкою Сходу» подробицями зникнення її чоловіка, розповіла як змінилося її життя після цього і чому вона не припиняє пошуки.

«Олег став на захист країни у липні 2022 року. Я дуже боялася, що настане цей момент, бо і батько, і брат, вже були на фронті. Але я не відмовляла, бо поважала його рішення і розуміла, що мій коханий ніколи не буде бігати від ТЦК, від мобілізації, не стане “вирішувати питання”, він послідовний та впевнений у своїх рішеннях, честь та гідність для нього не просто слова. Я пам’ятаю нашу розмову 14 липня 2023 року. У той день він виходив з групою на завдання, вони перебували під Богданівкою в Донецькій області. Ми обговорювали наші плани, мрії, я сподівалась на його відпустку. Олег сказав мені, що кохає, щоб я трималась, бо для нього це головне, а все інше він витримає і вийде на зв’язок дні через 3-4. Це був фактично його перший бойовий вихід і саме той, з якого він не повернувся. Пройшов тиждень, і я почала шукати».  

«Один з його командирів сказав мені: “Він не вийшов з позицій. Гарного вечора!”»

«Олег надав мені всі необхідні контакти: військової частини, командира роти, побратимів. Я телефонувала і розпитувала. Спочатку мені радили чекати, а розмову з заступником командира роти з виховної роботи я навіть зараз не знаю, як коментувати. Він сказав, що шестеро військових з групи Олега повернулись, а троє не вийшли з позицій і побажав мені гарного вечора. Гарного вечора, розумієте? (Плаче). Згодом ми отримали сповіщення з військової частини, про те, що Олег зник безвісти».

«Я шукаю його вже більше року» 

«У нас, у родичів військових, є група в мережі, а в ній — цілий альбом, в якому зібрані прізвища, світлини зниклих безвісти та полонених 115-ї ОМБр. Я шукаю тих, хто вийшов з полону, військових нашої бригади, намагаюся зв’язуватися з ними, сподіваючись, що вони впізнають Олега. Один з хлопців, який повернувся в липні цього року, впізнав двох людей з цього альбому. Це були перші звістки про їхнє перебування в полоні. Я щаслива за ці сім’ї і це так страшно — радіти полону. А у грудні цього року дружина побратима, який зник разом з Олегом, отримала відомості, що її чоловік живий. Це дало мені надію, що і мій коханий теж живий».

«Я відправляю запити в Росію, але здебільшого ці запити ігноруються»

«Напевно, я недостатньо роблю (Плаче). Я постійно картаю себе, за те, що роблю щось неправильно. Ти постійно перебуваєш у стані, коли не відчуваєш опори, відчуття —  від надії, що він живий і в полоні, до повної зневіри. Деякі отримують листи. Я теж пишу листи з маленькою надією, що можливо станеться диво, і цей лист дійде до нього. Коли ти отримуєш сповіщення, що твоя рідна людина зникла безвісти, ти залишаєшся сам на сам зі своїм болем. Треба подавати заявку в поліцію, здавати ДНК, перевіряти чи внесли дані в єдину базу, писати клопотання слідчому, і якщо ти не ініціюєш ці процеси, справа та пошуки рухатися не будуть. В одного слідчого — 3-4 тисячі таких справ, чи можливо ефективно працювати в таких умовах? Тому ми і шукаємо самостійно, і “штовхаємо” свої справи, не сподіваючись, що хтось це зробить за нас».

«Я не можу здатися, не можу зрадити коханого»

«Коли живеш в постійній емоційній напрузі, тебе то накриває хвилями, то відпускає. У такі моменти я думаю про те, що не можу відступити. Мені тут дуже складно, але йому в рази складніше. Я маю боротися за нас двох. Я спостерігаю за людьми, які, як і я, шукають своїх рідних. Ми ізолюємось від суспільства. Я не хочу ні з ким говорити, нікого бачити, виходити на вулицю, моє коло спілкування звузилось. Коли доводиться ходити в різні державні установи, це справжнє випробування. І дуже хочеться, щоб мене почули. Коли ви стикаєтесь з такими як я, не давайте порад, які здаються вам доречними, будьте обережними у висловлюваннях, бо у нас немає сил на пояснення. Всі наші сили йдуть на боротьбу, а це дуже важко».

---