«Сина в полоні бачили декілька разів»

Михайло Слободян потрапив у полон у березні 2023 року. Він жив разом з родиною в селищі Богданівське, в Куп’янському районі.

Із початком великої війни, дружину з трьома дітьми відправив до Харкова, а сам продовжував опікуватися великим господарством та працювати на фермі. Росіяни забрали його з дому – про це сусіди розповіли його матері Світлані.

Жінка шукає сина і, ймовірно, знає місце його перебування. На її думку, Михайло у таборі для цивільних полонених в Бєлгородській області.

«Михайло займався фермерством і до арешту працював трактористом»

«Богданівське, селище в Куп’янському районі, де жив Міша, росіяни окупували майже з самого першого дня повномасштабного вторгнення. Біля пів року ми жили разом, бо приїхали до родини сина з Куп’янська. Міша наполягав, щоб його дружина з трьома дітьми виїхала хоча б до Харкова. Звісно, це теж був не найкращий вихід, але в Богданівському залишатися було вкрай небезпечно — ми постійно сиділи у підвалах. Міша залишився в Богданівському, казав, що не може залишити дім, не може кинути господарство. “Це моя земля”, так він казав».

«8 березня 2023 року сина забрали росіяни»

«Мене і чоловіка у Богданівському тоді вже не було. Зателефонували сусіди і сказали, що з сином щось сталося. Вони почули, як ревуть корови, перелізли через паркан і зайшли в будинок. Побачили, що все було  перевернуто — меблі, речі, ніби сталася бійка. Його верхній одяг залишився вдома. Речей ніяких йому взяти не дозволили. Фактично це все, що ми знаємо про той день. Єдине, що можу додати, в мене є така думка, що на сина написали донос, про можливі причини казати не буду».

«Там все забито полоненими цивільними»

«У вересні 2024 року мені зателефонувала знайома, яка перебувала на окупованій території. Вона випадково познайомилась з чоловіком, якого також заарештовували, і він певний час просидів у таборі в Білгородській області. Де точно розташований табір, цей чоловік не сказав, бо його росіяни забирали та відпускали з мішком на голові. Просто вивезли в поле і сказала: “Йди”. Так от, він розповів, що перебував у таборі, де було повно цивільних полонених з Куп’янського району. Цей табір складається із занедбаних приміщень, великих та маленьких, схожих на якісь склади з підвалами. Цей чоловік назвав кілька прізвищ людей, яких я знаю — їх забирали так само, як і Мішу. Про мого сина він нічого не знає, але Міша цілком можливо міг перебувати там».

«В координаційному штабі мені допомогли знайти жінку, яка перебувала в цьому таборі»

«Її обміняли, але на жаль, поговорити нам не вдалося. Вона і досі у дуже важкому психологічному стані, навіть говорити зі мною не може і впізнати по фотографії сина, або сказати, що не впізнає – теж не може. Просто дивиться і мовчить. А у грудні 2024 року мені зателефонував знайомий, і розказав, що був у цьому таборі —  забирав чоловіка, якого відпустили. І він каже, що випадково побачив там мого сина! Мішу вивели на прогулянку, разом з іншими. Він його впізнав, навіть окликнув і син відповів, що так, це саме він. Помилитися він не міг — вони жили в одному селі, і навіть працювали певний час разом».

«Міша дуже життєрадісний, живе із посмішкою»

«А ще мій син дуже працьовитий — завжди було в нього багато роботи і на фермі, і вдома, але його це ніколи не лякало. Родина в нього завжди на першому місті, головне для нього, щоб все було у дітей — і речі, і комфорт, і настрій, і атмосфера вдома. Родина для нього — все! Горою за сім’ю! Він дуже кохає і дітей, і дружину».

«Акції, зустрічі, звернення, пошуки — це все моє життя зараз»

«Я сама себе цим заспокоюю і не здаюся, я маю зробити для своєї дитини все можливе, щоб Міша опинився скоріше вдома! Я розумію, якщо Росія не віддає полонених — ми безсилі, але битися за сина я не припиню!».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---