• ВАЖЛИВО

«Тіло Саші не знайшли»

2 хвилини на читання
Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»

Офіційно 29-річний військовий 30-ї окремої механізованої бригади Олександр Голишик вважається зниклим безвісти. У жовтні 2022 року він не повернувся з позицій на Бахмутському напрямку. Але насправді його рідні мають суперечливі дані про те, що саме сталося з їхнім Сашком.

Були версії і про поранення, і про його загибель. Про це «Точці Сходу» розповіла дружина захисника Марія. За її словами, на позиціях, де її чоловік перебував востаннє, тіло його не знайшли, співпадінь по ДНК з тілами полеглих військових, яких повертають в Україну немає. Марія вважає і вірить, що її коханий живий і продовжує його шукати, чекати та боротися.

  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
    Фото: особистий архів Марії
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
    Фото: особистий архів Марії
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»

«Саша пішов у військкомат 23 лютого 2022 року, відчував, що буде війна. Я тоді дуже сильно стресувала, плакала, сподівалась, що він залишиться зі мною вдома і ми дійсно пробули разом декілька днів. Але він не залишився, і я його розумію. Мені дуже важко було переживати нашу розлуку, сльози не зупинялися ані на день. Коли ми говорили телефоном, Саша постійно брехав мені, що все добре, що все в них є, взагалі немає за що хвилюватись, ворог не дуже активний і взагалі нічого страшного не відбувається. Я в той момент вірила йому.  Побачились ми 26 червня 2022 року — він приїхав на ротацію. Змужнів, з’явилася борода. Вірив, що от-от і ми зможемо вигнати росіян з нашої землі. Тоді ми встигли одружитися, а 4 серпня його відправили на Харківщину». 

«Під час телефонної розмови я чула сильні вибухи»

«Це було 7 жовтня 2022 року. Після звільнення Харківщини, його з побратимами перекинули на Бахмутський напрямок. На наступний день зв’язку вже не було, а ще через день, 9 жовтня, нам повідомили, що Саша зник безвісти. Ми продовжуємо отримувати суперечливі повідомлення про те, що саме сталося з моїм чоловіком. Була інформація про його поранення, про загибель. Я погано пам’ятаю ці дні, але потім, знаєте, щось відбулося, в середині.  Якесь таке дивне відчуття прийшло. Воно було таке тепле, якесь таке приємне. І я зрозуміла, що так відчувається надія. Його рідні були іншої думки, в них було відчуття, що Саші більше немає, а я все більше впевнювалась, що прийму це лише тоді, коли побачу його тіло».

  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
    Фото: особистий архів Марії
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
    Фото: особистий архів Марії
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
    Фото: особистий архів Марії
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»
  • Зображення посту: «Тіло Саші не знайшли»

«Саша дуже талановитий поет»

«Він пише вірші під псевдонімом “Клятий Мольфар”, який отримав через всеосяжну любов до Карпат та магії. У 2016 році волонтери змогли видати першу маленьку збірку Сашиних віршів, які він писав у 2014-му в Іловайську. Наразі вже готова його нова збірка, яку вже збирала я, і одне з видавництв погодилось надрукувати її. У Саші найдобріші очі, найсвітліша усмішка. Я знайшла рідну людину — ми разом дивимось в один бік. Разом зі мною він розшукував вуличних котів, діставав з труб, лікував, годував, донатив у притулки для тварин. Він дуже любить читати, це через нього я захопилась Кастанедою. Мій коханий — дуже талановитий програміст, йому пропонували працювати в Кремнієвій долині, але він відмовився, бо його серце — в Україні».

«Близько 1000 людей з 30 бригади вважаються зниклими безвісти»

«Крайній обмін, у якому повернули з полону військових нашої бригади, відбувся у січні 2023 року. І співпадінь по ДНК, з тілами, які повертають майже немає. Тому виникає логічне питання – де всі ці люди? Чекати дуже важко. Я зверталась до різних лікарів, пила антидепресанти, минулого року майже шість місяців я не виходила з квартири. Зараз знову вчусь потрохи виходити на вулицю, спілкуватись з друзями. Але мені, все одно, щоночі сняться жахи і я кричу.  Я думаю про те, що якщо я зламаюсь, хто буде шукати Сашу? Одна думка про те, що він загинув для мене — це зрада.  Поки я жива і поки я дихаю, я буду ходити на мирні акції,  буду їздити до КШ, я буду далі шукати його на російських сайтах.  Навіть, якщо навколо мене всі будуть вважати, що вже минуло багато часу і треба змиритися, я не змирюся. Буду чекати і вірити, бо дуже кохаю». 

Ця стаття стала можливою за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.


Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.

Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.

Завантажити ще...