«У колонії в Ростислава стався серцевий напад»

Саксофоніст військового оркестру 36-ї Окремої бригади морської піхоти Ростислав Богуцький перебуває в російському полоні 35 місяців. Під час боїв за Маріуполь у 2022 році хлопець отримав поранення. Нині він та ще 13 музикантів оркестру перебувають в одній з колонії РФ.

Сестра полоненого, Тетяна, розповіла «Точці Сходу», що на початку 2025 року, після чисельних тортур росіян, її 24-річний брат пережив серцевий напад, але в якому стані він перебуває зараз – вона не знає. Жінка створила громадську організацію «Музика в полоні» і разом з рідними інших музикантів бореться за повернення всіх полонених оркестрантів.

«Коли почалась велика війна, Ростислав подзвонив з Маріуполя, дуже переймався за своїх батьків та молодшого брата, які перебували в Миколаєві. Він розумів, що в місті буде “гаряче”, адже там дислокувалася 36 ОБрМП, “взяти” яку було однією з цілей російських військ. Тож його батьки виїхали з Миколаєва в той же день, 24 лютого. Після цього брат рідко телефонував і говорив здебільшого про родинні справи, а про жахіття – замовчував. Казав, що все добре, що тримаються. Але одного разу надіслав свою світлину. На ній ми побачили його змарніле, дуже худе обличчя з відрослою бородою і зрозуміли, що у Маріуполі набагато важче, ніж він розповідає». 

«Ми одразу впізнали Ростислава»

«12 квітня 2022 року на одному з російських каналів ми побачили, як частина захисників Маріуполя виходить в так званий “почесний полон” з меткомбінату ім. Ілліча. Ростислав був серед них, за спиною був величезний рюкзак, мені здалося більший за брата — він ніс багато спорядження. З виживших членів оркестру, у полон потрапили усі. Ми бачили й інших музикантів цього оркестру, які потрапили в полон. До літа ми не знали, що з Ростиславом відбулося далі, а потім прийшло підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Восени, був лист, написаний рукою Ростислава, але текст в ньому, сформований наче під диктовку, загальними фразами, про те що все добре, лікують, годують, читаємо книги та гуляємо». 

«Нині Ростислав у дуже поганому стані»

«У колонії Ростислава піддають тортурам, у нього вивихнуте плече, є психічні розлади, він — у стані глибокої депресії. Брат має вроджену ваду серця  і після катувань, які він пережив в РФ, у нього стався напад. Це було на початку 2025 року. Про це нам розповів один зі звільнених полонених. Він сказав, що якусь елементарну допомогу Ростиславу надали, але яке в колонії може бути лікування? Що з братом зараз ми не знаємо, адже як росіяни ставляться до наших полонених ми всі розуміємо». 

«Росіяни катують оркестрантів ще й музикою»

«З оркестру 36-ї ОБрМП нині у полоні перебувають 14 людей. Вони переживають такі самі побиття, як всі інші військові. А ще їх примушують ставати на табурети та співати гімн Російської Федерації і російські пісні по 10 годин на добу. Це важко і фізично, і емоційно. У 2022 році в полоні був закатований молодий хлопець з нашого оркестру, Святослав, він також як і мій брат, грав на саксофоні, йому було всього 22 роки. Його тіло повернули лише у 2023 році і родина змогла його поховати».

«У 12 років Ростислав почав заробляти самостійно»

«Тоді він грав на набережній Миколаєва, заробив гроші на свій перший саксофон. Ростислав закінчив Центр образотворчого мистецтва, він дуже гарно малює. Згодом випустився з музичної школи, був учасником багатьох творчих колективів міста. Нині вони постійно згадують мого брата під час своїх виступів, мріють знову зіграти з ним на одній сцені, я дуже вдячна їм за підтримку. Ростислава запрошували грати за кордоном і він хотів поїхати. Мій брат людина творча, не військова. Має мирну професію і обожнює музику, мріє отримати вищу музичну освіту. Він не мав жодного бойового досвіду. І коли я чую від певних музикантів, про те, що “Я ж музикант, я не вмію воювати, мені треба дати право вибору”, я хочу запитати: “Чи хтось дав моєму братові право вибору?” Він потрапив у полон в 22 роки і досі там перебуває!» 

«Всі учасники його оркестру дуже талановиті»

«Вони лауреати та переможці багатьох конкурсів. У березні 2022 року, після перемоги в онлайн-фестивалі української музики, якій проходив в США, вони мали їхати в Каліфорнію на конкурс «United by song». Але так сталося, що всім складом вони опинились у Маріуполі». 

«Я створила громадську організацію — “Музика в полоні”»

«Вона об’єднала родини оркестрантів, так ми підтримуємо один одного. Ми всі перебуваємо в різних містах, але разом нам легше налагоджувати комунікацію з інституціями, дотичними до процесу обмінів. На мою думку, з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, СБУ, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством оборони, потрібно не боротися, а налагоджувати співпрацю. Бо, допомагаючи один одному, співпрацюючи, ми досягаємо певних результатів». 

«Ми хочемо, щоб світ знав, що відбувається насправді» 

«Нещодавно я повернулась з Брюсселю, була в Європарламенті у складі делегації республіки Польщі. Там ми брали участь у масштабному заході і фотовиставці “Обличчя російського полону”, виступили перед депутатами Європарламенту, показали відео, фото. Я говорила про те, що історія війни та полону стосується не лише України, вона стосується всього світу. Це відбувається в 21 столітті, так, з нашими військовополоненими, з нашими цивільними, яких незаконно позбавили волі, з нашими депортованими дітьми, але це ненормально і нам потрібна світова допомога. Ми така сама частина цивілізованого світу, як й інші країни, і увесь цей світ наразі має проблеми у зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну, а не тільки Україна. Ми хочемо, щоб всі бачили тіла, які повертаються з полону, як наслідок нелюдських катувань, які застосовує Росія проти наших громадян, порушуючи норми гуманітарного права, а саме Женевської конвенції. І ми показали ці тіла на великому екрані. Деякі депутати парламенту попросили навіть зробити перерву, щоб прийти до тями, бо вони були шоковані побаченим. Моя особиста мета — повернути брата і ще 13 музикантів його оркестру. Наразі з полону повернули живими лише чотирьох оркестрантів». 

«Моя сила – це моя робота, моя родина і моя держава»

«Я вірю в Україну, вірю, що в нас все буде добре. Не так швидко, як би цього хотілося, але віра в мою державу і віра в мою родину, двох моїх дітей дають мені сили боротися. Я працюю адвокаткою, надаю безкоштовну правову допомогу, і буду допомагати, тому що хтось “на нулі” виборює нашу незалежність, а хтось має в тилу підтримувати». 

---