«У пеклі Маріуполя коханий найбільше переймався за нас»

За понад три роки полону 29-річного захисника Маріуполя, музиканта оркестру 36-ї окремої бригади морської піхоти Володимира Карпенко росіяни етапували 5 разів.

Та попри чисельні допити, катування та знущання він не падає духом і навіть у російських катівнях співає українські пісні. Про це «Точці Сходу» розповіла дружина Володимира, Анна. Вона продовжує боротися за повернення свого коханого додому і, разом з їхнім маленьким сином, мріє якомога скоріше його обійняти.

«У грудні 2021 року Володимира на три місяці відправили на ротацію в Маріуполь. Він грав на саксофоні у складі військового оркестру. Ми тоді жили в Миколаєві, звикнути до якого ми ще не встигли, тож я вирішила, поки чоловік перебуватиме на службі, я і наш маленький син Ілля, поїдемо до батьків, в Черкаську область. Володя зателефонував у перший день війни: “Аню, збирайся і виїжджайте на захід”. Я чула крізь його слова вибухи, стрілянину, розуміла, що ситуація дуже серйозна. Він питав, чи є в нас що їсти, чи ми в безпеці. Найбільше йому боліло, що окупанти нещадно бомблять Маріуполь і помирають маленькі діти (Плаче)». 

«Володя заспокоював мене, що от-от і буде підкріплення»

«Востаннє перед полоном ми говорили по відеозв’язку наприкінці березня. А 11 квітня 2022 року керівництво його бригади офіційно повідомило, що у захисників Маріуполя не залишилось зброї і вони приймуть останній бій, навіть якщо доведеться битися голими руками. Я побачила Володю на відео 22 квітня. Росіяни зняли момент виходу наших хлопців у полон, серед них був і мій коханий – дуже худий, змучений, з бородою». 

«Його етапували 5 разів, і щоразу – “прийомка”, побиття без жалю»

«У липні 2022 року нам прийшло підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста, що Володя в полоні і перебуває в Оленівці. Але 29 липня в цій колонії стався теракт і ми зрозуміли, що жодних гарантій безпеки ніхто не дає і може статися будь-що. Я передивлялась світлини загиблих хлопців і дуже боялась впізнати свого чоловіка. У січні 2023 року я знову знайшла Володю на відео російських пропагандистів. У нього тремтіли руки і голос. Він звертався до мене, казав, що любить нас з сином, батьків і обов’язково повернеться, як обіцяв».

«За весь час полону Володя отримав від мене всього один лист»

«Про це мені розказав звільнений побратим, який провів у полоні разом з чоловіком три роки. У застінках Володя…співає. Десь для нього це було катуванням, бо росіяни примушували виконувати свої пісні зранку до вечора, а інколи — це було спасінням, коли він тихенько, в камері, щоб підтримати хлопців, співав для них власні або пісні, які знає. Володя схуд ще більше, зубів майже немає. Дуже багато говорить про сина, Іллі зараз 6 років, з яких більше половини часу він не бачив свого батька». 

«Мій чоловік — людина-оркестр»

«Він дуже гарно співає, займався танцями, вміє грати і на струнних інструментах, і на духових, і на клавішних. Ми з ним разом з 2013 року і мене ще тоді захоплювало, коли він брав свою гітару, навколо нього збиралися багато людей, його співом справді можна насолоджуватися. Оркестр 36 ОБрМП — не перший його оркестр. Спочатку був оркестр Чернігова, у складі якого він багато виступав —  був в Китаї, Німеччині, Франції. Володя дуже добрий і завжди відповідає за свої слова. Я думаю, що його обіцянка повернутися до нас найбільше підтримує його в полоні, він не може її порушити і не протриматись. Він завжди мене підтримує, в найважчі моменти я відчуваю його міць, впевненість. Завжди допомагав мені з сином — якщо в нього з’явилася вільна хвилинка, він проводив час з Іллею, навіть під час перерви на роботі прибігав, щоб з ним погратися, це дуже зворушливо». 

«Ми робимо дуже велику роботу, про це кажуть навіть в Координаційному штабі»

«Я добре пам’ятаю перші пів року полону чоловіка. Ми, родичі полонених, не знали, як нам діяти. Я боялась нашкодити, зробити щось зайве. А згодом ми почали об’єднуватися в громадські організації, спільноти і потроху рухатися на зустріч нашим рідним, які перебувають у полоні. В лютому 2025 року я і ще кілька родичів музикантів, оркестрантів, відвідали дуже важливу подію в Брюсселі, в Європарламенті, яка називалася “Обличчя російської неволі”. Її організували за підтримки польського уряду, Міністерства культури України і Координаційного штабу. Ми розповідали про тортури, показували фото, якими змученими наші хлопці повертаються з полону. Депутати Європарламенту, дивилися очима, повними сліз».

«Мені болить, що його немає, але я щаслива за тих, хто повернувся»

«Знаєте, коли я розумію, що там він тримається, коли іноді мені хочеться опустити руки, я думаю про те, що не маю права цього робити. Коли він там знаходить сили, щоб підтримувати хлопців, я не можу не продовжувати боротьбу. У полоні залишається 12 музикантів оркестру 36 ОБрМП, їх чекають дружини, діти. На жаль, вже відомо, що не всі з хлопців, коли повернуться, зможуть обійняти своїх рідних, бо не всі дочекалися. Під час кожного обміну я сподіваюсь, що Володя повернеться. Але коли ти не бачиш його в списках, але бачиш інших, кого вдалося повернути, це дає надію що і я з часом зможу обійняти коханого. Я на нього дуже чекаю».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---