«У серці Україну не закриють ґрати». Історія азовця Ігоря Хая, який провів у полоні чотири роки
Нікнейм його інстаграму — «Kill them all». На тілі — татуювання у вигляді «іксів» — радикальної відмови від речовин, що викликають залежність. Він — азовець, який провів у полоні 4 роки. В ексклюзивному інтерв’ю Ігор Хай (псевдо «Севедж») розповів, що підтримує його після повернення з полону, а що змушує відчувати сум і розпач.
«Ікси» та акції
Ігор Хай народився у Львові у 2001 році. Після 9 класу він вступив до професійного училища та навчався на кухаря-кондитера. З 15 років почав активно займатися спортом та цікавитися історією України. Одного літа парубок просто вирушив активно провести свої канікули. Він дізнався про можливість відпочинку у спортивному таборі «Азовець», що був у Київській області. Ці два тижні змінили його життя назавжди.
«Там був увесь спектр того, що мені потрібно. Лекції з історії України, скеледром, тактична та медична підготовка, лучний спорт та навчання вуличній самообороні. Там я зарядився правильними ідеями та енергією і рухався в такому напрямку», — говорить «Севедж».
Через невеликий проміжок часу його друзі, які вже служили в полку «Азов», запропонували вступити до молодіжно-патріотичної організації «Юнацький корпус». Після співбесіди з керівником осередку Ігор долучився до його лав та став активним учасником. Перша акція, в який брав участь юнак, була присвячена загиблим захисникам України. На острові Хортиця активісти висаджували дуби.
До того ж у житті хлопця відбулася духовна трансформація. Він обрав шлях «Straight Edge» («Чітка грань») — людини, яка свідомо обирає життя без залежностей у вигляді наркотиків, алкоголю та тютюнопаління й активно займається розвитком тіла та духу.
«Я виріс у такому районі, де людей, що займаються спортом, значно менше порівняно з тими, хто п’є та “нюхає”. Я пробув у подібній компанії якийсь період часу, коли був не надто розумний і надто малий. Потім мені це почало набридати, і я сам став відходити від “дурних звичок”, — говорить Ігор.
Згодом у його житті з’явилися друзі зі спортивних секцій, а потім він познайомився з тими, хто розповів йому про «Straight Edge».
«Вони мене підштовхнули стати тим, хто носить “хрести”. Тобто не вживає ніяких речовин. Це не просто відмова від алкоголю, цигарок та наркотиків. Треба слідувати чітким правилам, обмежувати себе в речах, які несуть шкоду. Тоді будеш здоровий тілом та розумом. Якщо будеш здоровий — зможеш захистити свою родину. А якщо зможеш захистити родину — тоді і націю», — переконаний «Севедж».
В «Азов» у 18 років
Патріотизм став стилем його життя. Тому щойно йому виповнилося 18 років, він вступив до полку.
«Вибір, куди йти служити, навіть не стояв», — каже Ігор.
З квітня 2020 року «Севедж» став бійцем «Азову». Виїзд з дому на Базовий курс військової підготовки львів’янин називає одним із найемоційніших моментів у житті.
«Я залишав родинне гніздо. Тоді був уже не дитина, але ще й не дорослий. Я робив крок у самостійне життя та робив його свідомо. Розумів, що необхідно служити та треба бути готовим до нападу РФ. Коли мене проводжали на поїзд моя родина, друзі та знайомі, вони вигукували мій позивний. Тоді ти дійсно розумієш, заради чого ти йдеш у військо», — каже «Севедж».
Один з найулюбленіших фільмів Ігоря — «Ми були солдатами». Один із персонажів потрапив в оточення, але бився до кінця, утримуючи позиції. З підліткових років Ігор вважав, що це хоч і вигаданий, але гідний приклад для наслідування. Тоді ще він не міг уявити, що також опиниться в оточенні та буде битися з супротивником на вулицях Маріуполя…
Не даремна жертва
24 лютого 2022 року Ігор Хай перебував на базі полку в Лівобережному районі Маріуполя. Він пригадує, як о 5:00 ранку до них у казарму зайшов командир взводу та сказав, що скоро розпочнеться тривога і вже треба прокидатися та готувати свої речі. Але через декілька секунд пролунало кілька потужних вибухів. Саме тоді прийшло усвідомлення того, що розпочалося повномасштабне вторгнення РФ.
Бійці зібрали свої тривожні сумки, зброю та інше бойове спорядження й висунулися на позиції. Район відповідальності «Севеджа» був на околицях мікрорайону «Східний».
Під обстріл Ігор потрапив у селищі Широкине, де виконував завдання у складі мобільної групи.
«Біля нас упав пакет “Градів”, а пізніше “розгрузився” літак. Інформацію ми передали командуванню і “відкотилися” в місто», — говорить «Севедж».
Стрілецькі бої на близькій відстані для азовця розпочалися в селищі Калинівка, що біля Сартани. Ігор каже, що дистанції були такими, що можна було побачити вирази облич супротивників. Там же Ігор вперше потрапив під танковий обстріл та зрозумів, що засобів проти важкої техніки критично не вистачає. Але допомогла підготовка, яку він отримав під час навчання.
«Це дійсно врятувало моє життя. Ми розуміли, яка на нас відповідальність. Здати місто ніхто не збирався. Навіть якщо б не було доцільності його тримати, ми б билися з ворогом за нього. Це наш обов’язок, і наша жертва була не даремна».
«Тут чеченці бігають»
3 квітня 2022 року він отримав важке поранення, після якого не міг пересуватися. В одному з бункерів «Азовсталі» йому зашили палець та брову.
«У рацію я почув, що позиція, де я був, — в оточенні. Я не міг просто слухати ці переговори та чекав наказу висунутися туди», — говорить Ігор.
З двома іншими побратимами на бойовій машині «Севедж» поїхав на допомогу, але потрапив під обстріл.
«Нас побачив танк та “відпрацював”. Було одне влучання. Машину підкинуло. Водій втратив свідомість та отримав поранення. Я та оператор-навідник теж. Ми лежали та кричали від болю», — розповідає захисник Маріуполя.
Уламки потрапили «Севеджу» в ноги та плече. «На адреналіні» він зміг вилізти з техніки та став кликати поранених побратимів. Танк вистрілив вдруге, але мимо. Третій постріл, на жаль, став фатальним для побратимів Ігоря. Вони загинули під уламками бойової машини, а він втратив свідомість, а коли прийшов до тями — намагався витягнути одного із загиблих.
«Я думав, що просто стечу кров’ю біля своїх товаришів. Але в долі були інші плани, і мене врятував боєць з моєї роти. Він узяв мене під руку і сказав: “Тут всюди бігають чеченці. Будеш привертати увагу — ми загинемо”».
Побратими надали йому першу медичну допомогу та евакуювали на «Азовсталь», де зробили операцію.
Ціна договору з Росією
Ігорю Хаю заліковували важкі поранення. Хлопець пригадує, що в той період поклявся собі якомога швидше стати на ноги, щоб продовжувати боротьбу. Навколо нього були смерть і страждання, але він змушував себе навчитися ходити на милицях. «Севедж» готувався знову взяти зброю до рук.
«На “Залізяці” (медичному бункері комбінату “Азовсталь”, — прим. ред.) я бачив багато чого. Останній гвинтокрил, поранених з переправи, обстріл командного пункту “Бастіон”… Я спостерігав це все і був шокований тим, що не можу впливати на це. Через три тижні я почав вставати з ліжка. Розумів, що все одно помру. Тільки яким чином — чи у бункері, чи з автоматом у руках. Заради того і жив», — говорить він.
«Севедж» був готовий стати до строю, але пролунав наказ на вихід у полон. Він розумів, що з одного пекла просто переміститься в інше.
«Ми повірили в 3–4 місяці, бо нам так довели командири. Та не все залежить від них. Знали, що московити, як завжди, не стримають свого слова. Є відома фраза: “Договір з Росією не вартий паперу, на якому його написано”», — говорить він.
Першим місцем перебування у неволі для Ігоря стала Оленівська колонія. Взагалі на його рахунку п’ять етапів: ще Донецьке СІЗО, Горлівка, Кіровськ та Торез. «Севедж» переконаний, що говорити про умови перебування у полоні небезпечно для інших хлопців. До того ж він не зможе розповісти нічого нового, що вже було сказано іншими.
«Особисто про ставлення до мене говорити не буду. Азовець зі Львова з “нехорошою” для них посадою. Здогадайтеся та аналізуйте самі», — похмуро посміхається він.
Водночас помічними для «Севеджа» були базові речі його ідеології. Боєць знав, що має повернутися збереженим фізично, морально та ментально для того, щоб батьки, друзі та побратими впізнали його.
«Я мусив стати тільки міцнішим та сильнішим… Також допомагала любов до України. В одному вірші Максима Степового говорилося: “У серці Україну не закриють ґрати”. З такими словами я рухався полоном та намагався винести з труднощів максимум. Ідея проста: підтримувати себе та побратимів. Ми наказ виконали до кінця та жаліти нема про що», — каже «Севедж».
Ніхто не питав про обмін
Ігоря Хая мали судити за так званою статтею про «тероризм». Окупанти вважають, що, «шиючи» карні справи бійцям Маріупольського гарнізону, вони виправдають жорстоке ставлення до бранців.
«Хочу я на обмін чи ні — ніхто мене не питав. Мали везти в Донецьке СІЗО, однак запросили в адміністративну будівлю колонії та почали знімати відео. Потім фотографувати у піксельній формі, дали змогу поголитися та помитися. Ми стали очікувати на автозак, і один зі співробітників сказав мені, що йдемо на обмін», — пригадує Ігор.
Азовець, звичайно, не повірив таким словам. Полон робить скепсис частиною натури. Однак незвично гуманне ставлення вказувало на те, що це правда.
9 квітня 2026 року Ігоря вивезли з Тореза, а 11 квітня він уже перетнув український кордон.
Шлях зайняв декілька діб. Перельоти двома літаками, ночівля в холодному ангарі, пересування із зав’язаними руками та очима. За дві доби вдалося поспати лише кілька годин у літаку. Як тільки ноги торкнулися землі, «Севедж» уже був переконаний, що скоро опиниться в Україні.
«Очі розв’язали, і я побачив безкрайнє поле. За списком відрахували по 40 осіб. Ми зайшли в автобуси та з Гомеля вирушили у бік Чернігівської області», — говорить Ігор Хай.
Азовець каже, що не може описати словами свої емоції, які нахлинули на нього після перетину кордону. Слова гімну лилися разом зі сльозами. Звільнені захисники обіймали один одного та вітали з омріяною волею.
Потрібно бути сильними
У перший місяць після повернення, окрім лікування, він зосередився на інформації. Передивлявся масиви новин в інтернеті, вивчав бойові операції та обдзвонював родичів полонених побратимів.
«Мені важливо, щоб про них не забували. Обов’язок кожного хлопця, який повертається з полону, — максимально сповістити рідних та сказати, що з їхніми чоловіками, синами, братами все нормально, вони живі та здорові», — каже Ігор.
«Севедж» переконаний, що в будь-якому випадку знову стане до строю. Це він вирішив ще під час виходу з комбінату «Азовсталь» у травні 2022 року. Це рішення остаточне, але коли його вдасться реалізувати — залежить тільки від швидкості відновлення.
Ігор Хай у неволі був майже чотири роки. За цей час країна змінилася. Є речі, які радують та допомагають адаптації бійця, а є ті, що засмучують.
«Коли ми перетинали кордон — я бачив, як нас зустрічали. Хтось віддавав військове вітання, хтось тримав прапор. Були ветерани з ампутаціями, були просто цивільні, які чекають кожен обмін. Дивлячись на цих людей, я переконався що Україна – нездоланна», — говорить «Севедж».
Та є речі, які не вписуються в його уявлення про світ. По-перше, це байдужість деяких людей до долі своєї країни.
«Є ті, кому “по барабану”. Для них війна — це просто обмеження у вигляді комендантської години та повітряної тривоги. Вони незадоволені тим, що треба виносити своє тіло з “МакДональдса”. Вони не вникають, що гине купа людей, страждає інфраструктура, є багато полонених та зниклих безвісти», — у розпачі каже він.
До того ж Ігор уже встиг почути у свою адресу зовсім образливі фрази на кшталт: «Якщо живий — погано воював», «Я тобі зарплату плачу» та інше.
Але і зараз азовець продовжує нести ідею здорового способу життя і досі. Звільнення з полону нічого не змінило в його житті. Ігор, як і раніше, не вживає алкоголь та ставиться з відразою до всіх шкідливих речовин. Він не називає себе героєм, але переконаний, що всі українці повинні бути сильними в цей непростий час.
«Якщо ми будемо сильними — то нас не здолати. Україна — це та земля, на якій ми живемо, вона робить нас незламними. Ми вже довели, що ми непереможні, та доводимо це не одне сторіччя», — говорить «Севедж».
Запрошуємо долучитися до підтримки «Точки Сходу» та стати частиною нашої медійної спільноти. У нашій монобазі є різні формати регулярної або разової підтримки. Кожен внесок допомагає нам і надалі розповідати історії про війну, людей та український Схід.
Обирайте свій формат підтримки — за посиланням.
Читайте також: «Хто твій ворог?» – «Росія»: за чесну відповідь окупанти катували азовця Євгена Смірнова
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
