«У травні 2023 року тато з колонії передав мені вітання з днем народження»

Олександр Прокоф’єв, 63-річний харків’янин, все життя працював водієм-далекобійником. Але коли почалася велика війна – став на захист рідного міста.

У березні 2022 року, під час звільнення Вільнівки, села під Харковом, Олександр зник. Його дочка, Наталія, шукала батька по лікарнях та моргам, допоки не побачила відео, в якому він був полоненим.

Вже 32 місяці родина бореться за повернення Олександра додому і допомагає військовим на фронті.

«Харків відчув війну миттєво — бомбити місто росіяни почали з самого ранку. Ми телефонували один одному, читали новини, шукали якусь обнадійливу інформацію, щоб зрозуміти, що відбувається, і що все це якась страшна помилка. 24 лютого 2022 року батько прямував з Харкова до Кропивницького, він тоді працював водієм і віз на 20-тонному рефрижераторі туди молочну продукцію, але відвантажити її не зміг і повернувся. Вдома почалося “намотування кіл” по квартирі. Він не міг всидіти на одному місті, нервував і вирішив йти у військкомат. Ми відмовляли його, мати, навіть не виходила з дому, щоб не дати йому піти. Тато був налаштований категорично, казав: “Не тримайте, я все одно піду”. Одного дня мати вийшла за хлібом, а коли вона повернулась тата вже не було».

«Батько зателефонував з військкомату, вибачався перед мамою»

«Ми не сварились, не дорікали йому, тільки спочатку були у розпачі, а потім у нас було одне завдання — підтримувати. Один раз він заїхав додому, щоб забрати речі та смаколики, які приготувала мати. Він воював у 113 бригаді Харківського ТрО і до 26 березня вони обороняли Харків. А потім його підрозділ направили у Вільхівку, там йшли важкі бої, наші захисники звільнили село 27 березня, але напередодні тато пропав».

«Я об’їздила всі лікарні, всі морги Харкова, — тата ніде не було»

«Але мені стало легше. Я повторювала, як мантру: “Він живий, він живий”. Через декілька тижнів мені зателефонував командир батька — дуже чуйна людина, і уявити не можу, як він міг в той час ще й опікуватися, так  людьми, які потрапили в полон або зникли безвісти, мабуть, це називається людяність. Саме він скинув мені відео, на якому я побачила свого тата в полоні. Він наговорював якийсь текст і було видно, що це не його слова, що його змусили говорити це, але головне – ми побачили, що він живий. Виглядав він жахливо, знесилений, виснажений, а погляд — змучений».

«Він так любить свою роботу, що постійно розважає хлопців водійськими байками»

«Представників Міжнародного комітету Червоного Хреста допустили в колонію, де перебував тато, і він попросив передати мені вітання з днем народження, а ще говорив, що дуже скучив за нами. У листопаді цього року від звільненого хлопця ми дізналися, що батько нині дуже хворіє, в нього критично низький тиск, але своїм настроєм, розмовами він підтримує молодих захисників. Розповідає про свою цікаву роботу, про свої фури, він може це робити годинами. (Сміється). Дорога та машина для нього все, це джерело його енергії, і так з рейсу в рейс все життя.  Він вчив мене кермувати і я можу проїхати тепер будь-яку відстань, не зупиняючись. У нього дуже м’який характер, він чуйний, добрий, спокійний, витриманий, люблячий, найкращий тато в світі».

«Росія не хоче їх повертати»

«Вони маніпулюють, брешуть, щоб зробити нам боляче, зламати морально і тих, хто в тилу, і тих, хто на передовій. Коли йдуть обміни я не знаходжу собі місця, телефон постійно в руках, але намагаюсь зосередиться на якійсь справі. Я плачу разом з хлопцями і їхніми родинами, щаслива, за тих хто повернувся, це і радість, і сум одночасно. Не знаю, як тримається моя мама, вона в нас “залізна леді”, взірець витримки, але її стан здоров’я від того, що вона переживає сильно погіршився і мій, на жаль, також. Мені допомагає діяльність в БФ “Серце в дії”. Робота фонда зосереджена на поверненні полонених і покращенні умов їх утримання. А ще – хочемо в Харкові зробити організацію з підтримки тих, хто повертається з полону та інтегрується в суспільство після реабілітації. Це тримає мене на поверхні, а ще віра в те, що тато повернеться і я зможу його обійняти».

---