«В одній родині троє полонених — мій син і його двоюрідні брати»

Олександр Кучай перебуває в полоні 46 місяців. У березні 2022 року його та ще чотирьох чоловіків російські військові затримали на блокпосту в Прибірську, на Київщині.  Їх доправили до ЧАЕС, згодом — до Білорусі, а потім — до колонії в Росії.

Мати Олександра, Олена, дізнавалася про сина через звільнених полонених і випадковим фото з російських джерел. Листів було чотири, а ось дзвінка – жодного. Водночас жінці відомо, що її Сашка били, катували струмом, не давали спати, цькували собаками. Але він тримається, а Олена живе силою любові і не здається, бо син вірить у неї.

«Забрали хлопців, коли вони поїхали в сусіднє село»

«Коли почалася повномасштабна війна наша родина перебувала в Прибірську, це село в Київській області. 19 березня 2022 року Сашко поїхав в сусіднє село, де можна було купити продукти і там, ніби, був зв’язок – син хотів подзвонити старшому братові, який перебував в окупації у Харківській області. В нашому селі вже були росіяни – їздили на квадроциклах, танках, БТРах, зробили свої пункти дислокації, а в сусідніх селах їх не було. Чоловік відмовляв хлопців, але вони однаково взяли велосипеди і  поїхали: Денис, Сашко, двоє його двоюрідних братів — Володя і Тарас, і ще один чоловік. Ми чекали до вечора, потім мій чоловік пішов їм на зустріч, не зміг втримати хвилювання, і по дорозі, від односельців, дізнався, що на блокпосту росіяни їх всіх забрали».

«Сказали, що затримали для допиту і скоро відпустять»

«Всіх затриманих відвезли на ЧАЕС, так сказали на тому блокпосту чоловіку та його брату, вони ходили туди ще кілька днів, а останній раз їм сказали: “Не ходіть сюди більше, їх вже відвезли в Білорусь і не відпустять”. В травні стався обмін і мені зателефонував військовий, який бачив Сашка і його братів в Новозибкові, в Брянській області. Потім я побачила фотографії сина на одному з російських ресурсів. Він був у синцях, а текст під фото був про те, що він — військовополонений і був затриманий за “протидію СВО”».

«Завдяки звільненим хлопцям я дізнавалась про те, що відбувається з сином»

«Сашка та хлопців яких з ним затримали, перевели в Тульську область. У січні 2023 року ми чекали на дзвінок, бо була інформація, що дозволять дзвінок рідним. Я місяць не випускала телефон з рук, але цього так і не сталося. Вироку син немає і суду ніякого не було. Знаю, що знущалися з них там сильно — два-три рази за ніч піднімали, били струмом та кийками, цькували собаками. З дитинства в нього проблеми зі спиною через невдале падіння і спина дуже болить, бо на ногах стояти доводилось багато годин поспіль. 29 березня Сашкові виповнилось 25 років і хлопці вітали його — віддавали частину своєї порції їжі».

«Саша вас дуже любить»

«Так говорили всі, хто передавав вісточку від сина. Мамулька – так він мене називає (Плаче). В мене був гіпертонічний криз через переживання — втрачала свідомість і тиск не могли стабілізувати. Хлопці говорять, що я повинна берегти себе, бо син не витримає без мене (Плаче). Він сильно хвилюється за мене. Саша в мене дуже хороший — уважний, люблячий, чуйний. А ще він дуже добрий, справедливий та впертий. Він навіть у полоні сперечався з ФСБшниками, відкрито говорив, що вони загарбники та вбивці, і його сильно побили за це».

«Росіяни говорили, що родичі в Україні за них борються»

«Наглядачі в колонії неодноразово розказували про акції, які йдуть по всій країні і хлопцям так легше триматися. На початку я плакала день і ніч, почалися панічні атаки. Я намагалась більше ходити, гуляти, працювала і це трохи допомогло. Дуже підтримали звільнені хлопці. Вони і телефонують, і приїжджають. Якось вони знаходять потрібні слова, після яких хочеться жити, не опускати руки, а навпаки, рухатися і “збиратися до купи”. І ще — листи сина, їх в мене 4. Я дуже хочу, щоб додому повернулися всі, хто в полоні і кого шукають, хочу обійняти свого синочка і намагаюсь дочекатися».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---