«В окупованому Мелітополі Костя, разом з іншими містянами, спалив опудало Путіна»

Костянтина Зіновкіна, цивільного жителя Мелітополя, росіяни взяли у полон за те, що він публічно засуджував дії Росії проти України і всіляко демонстрував свою позицію. Чоловіка звинуватили у «тероризмі», а потім додали ще шість статей. Щоправда, яких саме нині достеменно не відомо. У російських застінках Костянтин перебуває вже 19 місяців. За словами його дружини Люсьєни, нині  його тримають у Маріупольському СІЗО.

Жінка розповіла «Точці Сходу», чому її коханий залишився у Мелітополі після окупації, як саме він протистояв російському режиму, хто допомагав їй знайти чоловіка і чому звільняти цивільних полонених важче, ніж військових.

«Напередодні війни я поїхала на навчання у Київ, а Костя залишився вдома, у Мелітополі, і так ми опинились в різних містах. Чоловік мене заспокоював, говорив — це якась провокація, не треба панікувати. Мелітополь окупували дуже швидко, і додому дістатися я вже не могла, та й Костя б не дозволив, він радів, що я перебувала на вільній території України. У Мелітополі залишалась його 69-річна мама і бабуся після інсульту, він не міг їх покинути».

«Люди всіляко демонстрували свою позицію окупантам: виходили з прапорами, співали гімн, кричали: “Геть, окупанти!”»

«Спочатку протестували сотні мелітопольців. Ви розумієте, як це було смертельно небезпечно, але беззбройні люди знаходили в собі мужність опиратися, виходити під танки росіян з голими руками. На Масляну, 6 березня 2022 року, на одному з таких мітингів, Костя та його товариш спалили опудало Путіна. Коли Костю зупиняли на блокпостах він намагався пояснити  росіянам, що їх тут ніхто з квітами зустрічати не буде, що не треба тут нікого звільняти. У нас тоді ще була ілюзія, що з загарбниками можна розмовляти. А потім в місті почали зникати люди і по ним почали стріляти».

«12 травня 2023 року Костя не повернувся додому»

«Того дня додому прийшли ФСБшники. Вони просто відкрили двері Костіними ключами і сказали мамі, що її сина затримано за порушення режиму. Ці троє чоловіків перерили вдома все до гори дригом, забрали гроші, мисливську рушницю, ключі від дачі та майстерні, машину, хтось зараз, до речі, по місту на ній їздить. Потім вони ще приходили декілька разів, нічого не пояснювали, просто відкривали ключами, забирали речі, якусь куртку, бінокль, системний блок».

«Мама шукала Костю: спочатку в комендатурі, потім через поліцію, пізніше — в росгвардії»

«Вона шукала кожного дня, їй казали: «Такого немає, йдіть додому». В середині червня 2023 року додому прийшов слідчий, назвався Іваном, без прізвища, був проведений перший обшук зі свідками та документами. Від слідчого ми дізналися, що Костя перебуває у Приазовському відділку поліції, йому інкримінують тероризм. Мама змогла передати одяг та їжу, а згодом Костю перевели в Чонгарське СІЗО. У жовтні 2023 року я побачила Костю в репортажі на російському телебаченні, в ньому показали ще багато людей, затриманих цивільних, з Мелітополя. Костя говорив, що Росія — терорист, а Україна — незалежна держава. Я навіть уявити не можу, чого йому це коштувало. Поки він був у Чонгарі ми листувалися аж до січня 2024, а потім його перевезли і ми його загубили».

«Наступного листа ми отримали з Маріупольського СІЗО»

«Чоловіка перевели туди цією весною. Його возять на судові засідання, постійно продовжують міру утримання. Адвокат, якого призначила РФ, майже нічого не говорить. Мама не може їздити в Маріуполь, за станом здоров’я, але є люди, які беруть посилки і відвозять. Наразі Костю звинувачують за шістьма статтями, я достеменно не знаю, за якими само, але можливий термін — десятки років. Зараз ми чекаємо на суд, і скоріш за все, його переведуть в Ростов-на-Дону». 

«У Кості була мрія, і щоб заробити на неї, ми три роки були танцювальниками в Китаї»

«Чоловік дуже добрий і справедливий. Він завжди каже, що кожен отримує по заслугах, тому намагається бути чесним і з іншими, і з собою, не ображає людей. Ми багато років не їмо м’яса, Костя не хоче, щоб через нього вбивали тварин. А зараз, перебуваючи у в’язниці, він почав його вживати. Він мені про це писав, і я цьому дуже рада, бо інакше йому там не вижити. За освітою він інженер, але із самого дитинства він займався народними танцями. Він дуже хотів зробити металопереробну універсальну майстерню. Тому щоразу, коли ми поверталися з гастролей, він докуповував купу приладів та інструментів: станки, різне професійне знаряддя. Чоловік хотів виробляти свою продукцію, у нього золоті руки, насправді. Наразі майстерню пограбували, забрали і його свободу, і його мрію. Він знає про це. Але одного разу в листі написав мені, що в полоні познайомився з людьми, які втратили набагато більше за нього. Я знаю, що ми щось обов’язково придумаємо, тільки б його звідти витягти».

«14 тисяч цивільних українців перебувають у російському полоні»

«Брати в полон цивільних заборонено, і за Женевською конвенцією, і за будь-якими нормами міжнародного права, якими регулюються закони та звичаї війни. Відповідно, і механізму повернення тих, кого заборонено брати в полон, не має. Тому склався такий правовий парадокс. Навіть статус таких людей остаточно не визначений — цивільний у полоні, незаконно ув’язнений, заручник. Вони навіть не можуть розраховувати на програму реабілітації після повернення, бо вона передбачена тільки для військових.  Зараз в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими створена робоча група, яка буде займатися саме поверненням цивільних українців. На початку жовтня я була у великій європейській поїздці, представляла нашу громадську організацію «Цивільні в полоні», в ПАРЄ. З нами був і представник КШППВ, саме там він і озвучив цю цифру —  14 тисяч людей. Ми зараз намагаємось визначитись з подальшими діями, але шлях до повернення цивільних тільки починається. Я думаю про Костю кожного дня, моє життя триває, але тепер воно — тільки про його повернення».

---