«Вам пропонуватимуть інформацію про вашу рідну людину за гроші. Знайте – це шахраї»

Віталій Гоневич пішов на фронт у червні 2023 року, захищав Україну на одному з надважких напрямків Донеччини, а у березні 2024-го потрапив у полон. Його дружина Уляна самостійно розпочала пошуки чоловіка і їй вдалося знайти коханого. Про це вона розповіла «Точці Сходу». А ще – дала пораду, як уникнути шахраїв та до яких схем вони нині вдаються, аби ошукати рідних військовополонених.

«До війни Віталій працював водієм. Після початку повномасштабного вторгнення ми обидва розуміли — буде потреба, він не стане щось вигадувати або ховатися. 15 червня 2023 року Віталік отримав повістку і 4 серпня його відправили на Донеччину. Після цього ми бачилися лише декілька разів — я їздила до нього у Костянтинівку, в Краматорськ. Це були емоційно важкі поїздки, але для мого коханого це був ковток свіжого повітря. Там все просякнуто війною. Віталік постійно заспокоював мене, більше хвилювався за мене, за нашого маленького сина, якому на той час був рік і чотири місяці. Найважче йому було коли їх перекинули під Богданівку. Це маленьке село тоді відокремлювало окупований Бахмут від Часового Яру. Там він і потрапив у полон».

«Я нічого не знала про чоловіка, але відчувала, що він живий»

«Коханий пропав зі зв’язку 20 березня 2024 року. Я писала командиру, побратимам, і за декілька днів отримала сповіщення, що Віталік зник безвісті. Я нібито і готувалася до такого можливого розвитку подій, але як можна до цього бути готовою? Був шок! Але не довго, одразу виникло відчуття, що саме мені треба його шукати та витягати. По сьогоднішній день не можу пояснити чому я вірила, що живий. Я поширювала дописи серед військових, писала в групах пошуку полонених та зниклих, читала всі повідомлення».

«Як тільки я почала шукати чоловіка, на мене звалилась безліч повідомлень від шахраїв»

«Більшість з них заявляли, що мають інформацію про мого чоловіка і вимагали за неї гроші, від 1,5 до 4,5 тисяч гривень. За окрему винагороду пропонували влаштувати відеодзвінок. Зокрема, писали ворожки, які запевняли, що знають місце перебування Віталіка. Коли ви викладаєте допис про розшук, ви маєте бути готовими до таких ситуацій. І якщо у вас десь всередині є думка: «А раптом?», ніколи не сплачуйте наперед. Вимагайте інформацію, відео, дзвінок! Питайте, чи знає людина якісь номери телефонів або військову посаду, будь-які подробиці, які підтвердять вам, що мова йде саме про вашу рідну людину. Самі не надавайте жодної інформації тим, хто вам телефонує. Не піддавайтеся паніці та емоціям. Завжди намагайтеся думати холодної головою».

«Я шукала чоловіка день і ніч»

«Спочатку в одному з російських Телеграм-каналів я знайшла ім’я та прізвище Віталіка, де згадувалось, що він у полоні, і це було наприкінці березня цього року. Виявилось, що цей канал належить російській благодійній організації, так вони себе позиціонують, яка допомагає шукати зниклих українських військових. У квітні я побачила Віталія вже на фото, а згодом – на відео в російських новинах. Він був напружений, пригнічений, ретельно підбирав слова, ніби намагався не сказати зайвого. Росіяни надали коханому один телефонний дзвінок. Ми говорили хвилину. Він намагався повідомити, що перебуває в полоні, бо не знав, що я його вже знайшла»

«Мій чоловік добра та спокійна людина — віддасть останнє іншим»

«Він завжди прийде на допомогу, про себе думати не буде. У нього «залізне» терпіння, він товариський та доброзичливий. До війни ми планували переїзд за кордон і у нас було багато планів на життя. А тепер мої плани — чекати і сподіватись, що одного дня я отримаю від нього дзвінок з повідомленням, що він на волі і в Україні. Я розумію, що є багато хлопців, які роками в полоні, і можливо, їх вдасться обміняти раніше, але все одно мрію побачитись з коханим якомога скоріше. Чекаю звістки про нього, але поки від звільнених ніякої інформації не було. Я тримаюсь за сина, за нашого Даніеля і не можу просто чекати. Для Віталіка ми завжди є на першому місті, тепер його повернення — моя найголовніша мета»

---