«Василь у полоні, але довести я цього не можу»

Василь Лембак, 42-річний військовий 101 окремої бригади територіальної оборони, зник безвісти під Бахмутом у квітні 2023 року. Його дружина, Тетяна, яка самостійно розпочала пошуки чоловіка, з’ясувала, що Василь перебуває в полоні, а до цього лежав у шпиталі з важкими пораненнями та контузією.

Водночас, попри те, що Тетяна знає навіть назву колонії, в якій утримують її коханого, змінити його статус зі «зниклий безвісти» на «у полоні» вона не може. Але вже два роки не втрачає надію і продовжує боротьбу.

«Василь пішов на фронт 15 березня 2022 року. Його позиція була однозначною: “Якщо всі відвернуться та злякаються, то як ми зможемо вижити та перемогти? Хто як не я?”. Все його спорядження ми купували самі і через місяць Василь вже був у Донецькій області. 23 квітня 2023 року ми говорили телефоном. Чоловік сказав, що зранку його з побратимами відправляють під Бахмут, що йому є заради кого жити, що я сенс його життя і він обов’язково повернеться. А на наступний день він зник. Я почала пошуки одразу і дізналась, що Василь та ще семеро військових потрапили під сильний обстріл. Їх взяли в облогу, боєприпасів, води в них не було і допомогти їм вийти з позицій ніхто не зміг. Мені навіть сказали, що Василь загинув, але ця інформація була від його керівництва та побратимів, яких з ним в той момент не було».

«Я з’ясувала, що Василь у полоні, але це неофіційно»

«Хто залишився живий, хто був поранений з його групи я не знаю, але не повернулися тоді з завдання всі вісім. У жовтні 2023 року я дізналась, що Василь у полоні, у шпиталі з важкими пораненнями, контузією, довго перебував без свідомості. Я довіряю джерелу, з якого я про це дізналася і подробиці, якими зі мною поділились, могли стати відомі тільки від мого чоловіка. Це була особиста інформація, яку неможливо підробити, прочитати або вигадати, бо жодного документа на бойові позиції він з собою не взяв, сам сказав мені про це перед виходом. Також його бачили звільнені з полону хлопці, і станом на зараз, я знаю назву колонії, знаю місто, в якому Василь перебуває, але цих доказів виявляється недостатньо, щоб змінити статус на “у полоні”, адже потрібне підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста».

«Я обурена тим, що командування вважає Василя і його побратимів загиблими»

«Ніхто не бачив тіл, немає підтверджень, тільки припущення. Статус “безвісти зниклий” вигідний керівництву бригади, через те, що чоловікову групу повинні були відвести з позицій, не зробили цього, і доведеться відповідати за помилки, ось така моя думка. Два роки я не втрачаю надію, що зможу витягнути коханого з полону. Я шукаю не тільки Василя, а ще 22 хлопців, які теж зникли безвісти. Кожні два тижні я приїжджаю до Києва на зустрічі з представниками різних організацій, які дотичні до питань звільнення українських полонених. Я розумію, що повертати українських військових не хоче держава-агресор, вести з нею переговори дуже важко, але нам би було легше, якби ми відчували підтримку від керівництва бригади, а не залишались сам на сам зі своїм горем». 

«Для нього родина — сенс життя»

«Ми досі не одружені офіційно. Хотіли зробити це після війни, до початку просто не встигли, і не думали, що життя складеться саме так. Мій коханий дуже сильна, життєрадісна, добра людина, але має на все свою думку, вміє її відстоювати. Я відчувала з першого погляду, що з цим чоловіком я буду щасливою, захищеною, спокійною. На нього завжди можна покластися і йому хочеться довіряти, настільки він надійний. Я відчуваю свого чоловіка, впевнена, що він живий і не втрачу надію ніколи. Коли йдуть обміни, мені навіть читати списки не треба, бо я знаю, що його в них немає. Відчуваю і все. Але я знаю, що цей день настане. Він повернеться хворий, у важкому стані, але я зможу його повернути до життя, бо я його дуже кохаю».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---