«Він не мав бути на фронті, але намагався виконати свій обов’язок»

Юрій Цимерман, солдат 39-ї окремої бригади морської піхоти, який попри серйозні проблеми зі здоров’ям опинився на фронті. У квітні 2025 року, майже одразу після прибуття на позиції в Сумській області, він зник безвісти разом із побратимами.

Його дружина, Оксана Цимерман, розповідає про шлях чоловіка до бойових позицій, про стан його здоров’я, який ігнорували, останнє повідомлення перед зникненням і місяці пошуків без відповіді. Вона говорить про життя в невідомості, віру, яка допомагає триматися, і про відчуття, що в цій боротьбі родини змушені розраховувати насамперед на власні сили.

«Чоловік пішов в тероборону майже одразу після початку повномасштабного вторгнення»

«Повномасштабне вторгнення ми зустріли вдома, в Ковелі. Навіть ніяких думок не було про те, що війна може початися. Син, Віталік, йому тоді було 12 років, пішов зранку до школи, але дуже швидко повернувся і з порога сказав: «Мамо, війна!». Юра подав документи до осередка тероборони, але його не взяли через серйозні проблеми зі здоровʼя — захворювання хребта. Спина завжди в нього сильно боліла, міг просто присісти, а підвестися вже не вдавалося. Але прийшов час, коли йому зателефонували з військкомату, і проблеми зі спиною, на думку ВЛК, виявились не такими вже і серйозними. В серпні 2022 року його відправили в Луцьк — він охороняв військовий аеродром. В лютому 2023 року в чоловіка сильно погіршився стан здоровʼя, і коли його побратимів відправили на навчання, Юру повернули знов до Луцька. Він постійно відчував біль у спині, тримався на знеболювальних. Витримував завдяки силі волі, стискав зуби і переносив, бо дуже не хотів показатися слабшим за інших».

«Юра зник в Сумській області, як тільки приїхав туди»

«Його стан здоровʼя погіршився і ми намагались привернути увагу командуваня на це, але ні мене, ні чоловіка ніхто не чув. А в березні 2025 все почало дуже швидко змінюватися — Юра був в і Черкасах, і в Херсоні, і в Сумах. Він майже нічого мені не розповідав і з чим були повʼязані всі ці переїзди я не знаю. Як тільки він потрапив в Сумську область, його одразу відправили на позиції, він навіть роздивитися на місці та познайомитись з побратимами не зміг. Напередодні зникнення він написав повідомлення: «Йду на пів місяця, я вас люблю». 26 квітня 2025 Юра зник безвісті. Ми не знали до кого звертатися через те, що чоловік в цій частині пробув дуже мало. На позиції, в Демидівку, в Бєлгородській області,  він виходив 18-19 квітня. В акті розслідування було вказано, що в той день, 26 квітня, саме на тому напрямку  пропало безвісті 13 військових. Ми шукали, але окрім розрізнених даних, які більше схожі на припущення та чутки, нам нічого з’ясувати не вдалося».

«Юра мовчазний і стриманий»

«Звик тримати все в собі і не показувати ні роздратування, ні тривоги. У нього, “залізна витримка” — він діє не імпульсивно, а спокійно й послідовно йде до свого. Найбільше для нього завжди має значення родина і наші стосунки. Поруч із ним завжди було відчуття спокою і впевненості. Він не любить метушні, у всьому дотримується міри — і в житті, і в побуті. Навіть за кермом він дуже обережний і зважений, як і в усьому іншому».

«З часом я зрозуміла: головна опора — це я сама»

«Я сподіваюсь, що Юра знайдеться. Я продовжую шукати чоловіка і вірю, що і держава робить усе можливе для його повернення. Але після розмови з чиновниками, які сказали: “Добре, що ви шукаєте”, відчула, що за цими словами стоїть інше — розраховуйте насамперед на себе. Мене тримає віра — в те, що Юра живий і що він повернеться. Але ще більше — віра в Бога. Саме вона дає сили витримувати невідомість, не зламатися і рухатися далі. Коли не лишається жодних пояснень і жодної впевненості, залишається тільки віра — і саме вона не дає опустити руки».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---