«Він писав, що в облозі і просив вибачення за все»

Андрій Метельський, головний сержант 109-ї окремої бригади територіальної оборони, потрапив на фронт одразу після початку повномасштабної війни. Його дружина, Валерія, згадує, що попри чисельні контузії та два поранення, її чоловік завжди залишався стійким і впевненим, повертався до своїх побратимів і з гумором переносив навіть смертельну небезпеку. У квітні 2025 року Андрій встиг написати дружині, що їхню позицію оточили загарбники і після цього зник зі зв’язку.

«Там мої пацани, я їх не залишу»

«На фронті Андрій опинився 1 березня 2022 року. Пережив контузії і два поранення — в ноги і в голову. Я з дітьми, а у нас їх троє, перебувала в Німеччині. Під час однієї з реабілітацій чоловіку дали дозвіл на виїзд і ми побачилися. Це було щастя на 30 днів — прогулянки, ігри, нові враження. Діти просили, щоб він не повертався на війну, а він ніколи б так не вчинив. У березні 2025 року я приїхала в Україну, бо Андрію дали короткострокову відпустку. Коли ми прощались, я відчула в ньому зміни. Він залишив мені багато своїх речей, які зазвичай брав з собою, і був сам не свій — дуже скучив, хотів додому, був дуже сентиментальний».

«У ніч на 28 березня Андрій пішов на завдання, з якого не повернувся»

«Він зник 4 квітня 2025 року, під Олександрополем, в Донецькій області. Дізналась я про це від його побратима. Хоча в день зникнення вони перебували в різних батальйонах. Пізніше до мене дійшли декілька повідомлень від Андрія, які він надіслав, коли перебував в облозі. Писав, що любить і попросив пробачення за все. Тепер я шукаю Андрія і сподіваюсь на те, що він у полоні. Я створила групу в Telegram, яка об’єднує сім’ї зниклих безвісти нашої бригади. Ми розподілили обов’язки: хтось їздить на акції по різних містах України, хтось — на обміни військовополонених, зі світлинами тих, кого ми шукаємо, хтось готує банери для акцій, хтось пише тексти для медіа і соцмереж, зараз готуємо зустріч з громадськістю у Стокгольмі».

«Говорити з керівництвом бригади мені було легше ніж іншим»

«Мені швидко повернули речі Андрія, зробили акт службового розслідування. Але у рідних інших зниклих безвісти багато проблем. Їм доводилося чекати на документи місяцями, керівництво йшло на контакт дуже неохоче, “перекидало” наші запити на ТЦК, а ті — знов на бригаду, і руху не було.  Нещодавно відбулася наша зустріч з керівництвом бригади і з представниками Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Саме завдяки представникам КШ, я вважаю, ситуація змінилася, прискорилися відповіді від бригади і взаєморозуміння покращилося».

«Чоловік завжди заряджав своїм позитивом»

«В Андрія завжди все добре, він життєрадісний, завжди посміхається. Навіть коли росіяни “накривали” їхні позиції, він говорив про це з гумором. У 2024 році він горів в бліндажі під Красногорівкою і при цьому з усмішкою казав: “Я вас люблю, ви — найкраще, що сталося зі мною в житті”. Навіть у той момент він міг опанувати себе і не дозволити поринути в жах. Родина завжди для нього на першому місці. Він завжди багато працював, щоб ми ні в чому не знали обмежень. Війна перекрила всі наші спільні мрії та плани, а його зникнення — моє життя. Я збираюсь повертатися в Україну і для мене з дітьми це не просто. Я продовжую його шукати і сподіваюсь, що відбулося диво — Андрій живий, в полоні і я зможу його обійняти».

Читайте також: «Мамо, 80%, що ми не зможемо повернутися з позицій»

---