«Війна дуже змінила брата»

Назарій Кривко — 21-річний військовий 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Назарію виповнилося 18 років. Він хотів піти на фронт одразу, але батькам спочатку вдалося відмовити хлопця. У березні 2024-го він все ж таки підписав контракт і захищав Донецький напрямок. Назарій був поранений і приїжджав додому на декілька тижнів. Його сестра Катерина згадує, як швидко змінився брат, став більш дорослим та серйозним. Назарій зник безвісти у липні 2024 року і вже рік родина продовжує пошуки.  

«Назарій зник безвісти під Торецьком і ми шукаємо його вже рік»

«24 лютого 2022 року ми мали святкувати день народження Назарія — 18 років. Назар хотів йти на фронт одразу, але батьки відмовили його і контракт він підписав у березні 2024 року. Тоді нічого не сказав батькам, просто поставив перед фактом. Місяць він був на навчанні, а потім його відправили в Донецьку область. Він дуже змінився після свого першого бойового виходу, подорослішав, став більш рішучий та серйозний. Він отримав поранення і декілька тижнів провів з нами вдома. Брат приїхав несподівано, в той травневий день в мене був випускний і його приїзд був справжнім сюрпризом.  Ми постійно вдома говорили з ним про війну. Він розповідав, що цивільні люди, які живуть біля лінії фронту не хочуть покидати свої домівки і його це дуже хвилювало» 

«Ми втратили з ним зв’язок 2 липня 2024 року»

«Напередодні він зателефонував, попередив, що йде на бойовий вихід і зв’язку не буде декілька днів. Про зникнення ми дізнались від його побратима, який раніше вийшов з позиції, де перебував Назар. Той хлопец був поранений, його евакуювали і він перебував у шпиталі.  Він сказав, що брат загинув, але сам він цього не бачив. Командири брата також не підтвердили смерть Назара, нам сказали, що доступу немає в той район, і в сповіщенні, яке ми отримали брат —“зниклий безвісти”. Тих людей, які були з Назаром в групі ми не знайшли, але ми шукаємо брата скрізь, ходимо на акції на підтримку військовополонених, сподіваємось почути, що хтось зі звільнених бачив його в полоні» 

«Назарій дуже життєрадісний і любить життя»

«Він не любив навчатися, школа для нього була більше приводом для зустрічей з друзями. До війни їх було багато, але згодом виявилось, що не всі друзі — справжні. Війна показала хто є хто. А от ми з ним — навпаки. В дитинстві дуже сварилися, а коли подорослішали більше почали довіряти один одному, ділилися своїми таємницями. Брат дуже хоче свою сім’ю і його дівчина також чекає його разом з нами» 

«Надію нам дають люди, які також шукають своїх рідних»

«Ми разом ходимо на акції, підтримуємо один одного. Вони не опускають руки і ми також. У мене є група в одній з соціальних мереж. Вона об’єднує родичів військових, які зникли з червня по липень 2024 року, саме там де і Назарій, під Торецьком. В цій групі близько 400 людей. Ми спілкуємось, намагаємось дізнатись якусь нову інформацію. А ще надію дають військові, які нас захищають. А от сили нам дає Назарій. Ми думаємо про те, що він живий і це допомагає відчувати себе більш стійкими» 

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---