«Вони бились, як і весь гарнізон “Маріуполь”, до останнього, відчайдушно, сміливо, на смерть»

Військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти, миколаївець Владислав Гордієнко, перебуває в полоні 31 місяць, третину з яких його дружина Анастасія нічого не знала про свого чоловіка. Коли почалася велика війна, Анастасія разом з двома донечками, перебували у Миколаєві, потім – виїхали за місто і опинилися в окупації. Владислав був в оточеному Маріуполі. Звідти, разом зі своїм підрозділом, чоловік потрапив у полон. Своїми переживаннями Анастасія поділилася із «Точкою Сходу» та розповіла, чому відео з Владиславом, яке вона побачила в мережі, стало для неї шоком.

«Напередодні повномасштабного вторгнення Влад не зміг приїхати на мій день народження. Вночі ми говорили телефоном і в нього почалась бойова тривога. А зранку почали обстрілювати наш Миколаїв. Донечки, Аня і Варя, спали, а я спостерігала заграву від вибухів і ворожі літаки. 25 лютого 2022 року я забрала дітей і поїхала в селище, під Миколаїв, яке через декілька днів окупували росіяни. З Владом ми спілкувались дуже рідко. Говорили про наше майбутнє, мріяли, що будемо робити, коли він повернеться. Я так просила його, щоб він вцілів та вижив! Говорила, як люблю його та чекаю, а він казав: «Бережи дітей, а у нас все добре». Влад тримався, тільки один раз написав, що або прийде підкріплення, або вони всі загинуть. Ми сподівались на те, що прийде допомога, бо всі вже зрозуміли, що відбувається в Маріуполі».

«У полоні я побачила Влада у вересні цього року, почула його голос і почала кричати»

«Коли я дізналась, що підрозділ чоловіка потрапив у полон, я шукала Влада по всім Telegram-каналам, аби хоч на секунду побачити його, сподівалась він десь промайне, але не знаходила. Так пройшло 10 місяців, і у грудні 2022-го я отримала звістку, що він у полоні. Але почути про це, одне, а серце все одно вимагало підтвердження, що він живий. У вересні я побачила коханого в інтерв’ю, яке виклали росіяни. Це був не просто шок, зі мною сталася істерика. Він втратив багато ваги – до війни Влад важив 103 кг, а на відео був змучений чоловік, на вигляд кілограм 60, не більше. Очі запали, під ними — синці, а в очах — прірва пустоти. Він був дуже брудний, одягнений в якесь лахміття. Говорив, що живий, як і обіцяв мені, що любить нас і повернеться додому».

«Я серцем відчула, що Влад — моє кохання на все життя»

«Так вийшло, що весілля в нас не було, ми просто розписалися. Влад був у формі, а я просто в джинсах та куртці. Ми мріяли, що на річницю нашого знайомства ми влаштуємо справжнє весілля і вінчання. І я продовжую мріяти про це, дуже хочу, щоб це відбулося після його повернення. Влад дуже добрий, веселий. Один з обміняних хлопців казав, що Влад своїм почуттям гумору підтримує всіх у полоні. На нього завжди покладаються і друзі, і знайомі, і побратими, завжди всім допомагає. Він добре розбирається в техніці, любить ремонтувати автівки та робити щось руками. У Влада завжди безліч ідей. Готував мені страви з того, що знаходив у холодильнику. Навіть не розумію, як можна було поєднати непоєднанні продукти (Сміється). І зазвичай виходило дуже смачно».

«Морпіхи 36 ОБРМП в очах противника — страшний ворог»

«Тому, мабуть, росіяни і не хочуть їх міняти. Вони — вірні назавжди, не порушили присягу, не пішли на співпрацю з ворогом у 2014 році в Криму, росіяни мстять ще і за це.  А ми боремось за них зараз тут. Я відвідую акції на підтримку військовополонених, беру участь в автопробігах і дуже прошу людей залучатися до цих заходів. Це важливо і для нас, тих хто чекає, і для тих, хто в полоні. В них немає інформації, ніякої, але вони відчувають, я впевнена. Коли йде обмін, я намагаюсь не плакати, але не виходить. Молодша донечка, Варя, каже: «А коли ж буде цей обмін, коли тато повернеться, чому інших віддають, а тата не віддають?» А Аня, їй зараз 11 років, намагається не плакати, але я бачу, як вона захлинається сльозами в своєму ліжку ночами, після обмінів в неї теж одне питання: «Коли, мама, коли?». Я обіцяла Владу, що буду триматися заради дітей. Навіть там, у Маріуполі, я сказала йому, що не зможу жити без нього, а він відповів: «Ти повинна жити заради наших дітей». Я виконую, те що він сказав, і сподіваюсь він виконає свою обіцянку мені — повернутись».

---