«Вони не можуть зрозуміти, що ми воюємо не за Президента. Ми воюємо за свою країну!»

Роман Д’ячук, оборонець Маріуполя, отримав поранення під час прориву з комбінату ім. Ілліча, а потім — потрапив у російський полон. Там він перебуває вже 2,5 роки. Його старший брат Руслан загинув під час боїв на Покровському напрямку у квітні цього року, а батько повернувся з фронту із хворим серцем та пухлиною у головному мозку.  Мама Романа Інна виховує ще двох молодших дітей і бореться за повернення свого сина. Вона розповіла «Точці Сходу», що дає їй сили не опускати руки та як її родина допомагає українським захисникам.

«Мій старший син загинув на Покровському напрямку, а середній — два з половиною роки в полоні»

«Підрозділ мого сина намагався прорватися з комбінату ім. «Ілліча» декількома колонами. Але росіяни відкрили по них вогонь з важкого озброєння. З 300 захисників, які були в другій колоні, назад, на комбінат, повернулися лише 49. Рома — вижив, але отримав поранення. Я побачила його на відео 11 квітня — на руці був турнікет. Їх без перерви бомбили, син скидав мені відео. Казав, що окупанти їх оточили і висунули умову: або вони виходять у полон, або їх будуть труїти газом. Наступного разу Рома подзвонив 21 квітня 2022 року, тоді він вже перебував у російських застінках. Заспокоював, що йому надали медичну допомогу, але дуже важко дихав».

«Його декілька разів переводили з однієї колонії в іншу, нині він в Оленівці»

«Деякій час син працював в їдальні, в одній з колоній, і виносив в шкарпетках хліб для побратимів. Ми пізніше бачили в російському відео, як він миє там посуд. Але потім його перевели на інші роботи, тому що він кричав «Слава Україні!».  Його сильно побили і 10 днів він просидів у карцері — вибили зуби, разом з іншими виводили на вулицю, в мороз ставили на коліна та поливали холодною водою».

«Вони не можуть зрозуміти, що ми воюємо не за Президента. Ми воюємо за свою країну!»

«Старшому сину, Руслану, було 25 років і тепер ми чекаємо обмін тілами, щоб повернути його додому. А Ромчик у полоні тримається. Один із звільнених побратимів розповів, що потрапивши у полон він мовчав півроку і почав говорити завдяки Ромі, він у нас такий «смайлик». Я роблю все можливе: подаю запити, клопотання, беру участь в акціях, зверталась до депутатів Верховної Ради. Мені здається, що Росія свідомо дуже мало включає в обміни морських піхотинців з 36 окремої бригади морської піхоти, щоб родичі почали кричати на весь світ. Тоді у росіян буде можливість сказати: «Дивіться яка погана українська влада, нічого не чує і не робить». Я вважаю, держава працює, інакше не було б обмінів, але це дуже важко, іноді непідйомно. Ми допомагаємо, у нас така трагедія, але ми не опустили руки. Наша родина, передала бригаді, в якій воював мій старший син на Покровському напрямку, два дрони, і хлопці б’ють ворога і за мого Руслана теж».

«Рома і Руслан дві мої стіни. Однієї — тепер немає»

«Ромчик любить рибалку, активний відпочинок, спорт. Він добрий господар, навіть хліб пече, обожнює своїх менших брата та сестру, і тепер вони дають мені сили. Важко те, що коли у нашій родині трапилась біда,  ані вчителі, ані шкільний психолог, ані адміністрація нашого району або селища не запитали, як діти себе почувають і  взагалі, як живе наша родина, як діти переживають цей стрес. Мій чоловік повернувся з фронту хворим, серце хворе та пухлина в головному мозку, але він продовжує працювати. Ромчика чекає його дівчина, Аня, у неї у перший день повномасштабної війни загинули батько і рідний брат, вона зараз виховує племінника і чекає на повернення коханого. Який би Рома не вийшов з полону ми повернемо його до життя, але тільки, якщо він повернеться живим». 

---