«Ви не уявляєте, який це біль, коли я не бачу прізвища брата у списках обміну»

Андрій Кравчук став до лав ЗСУ добровольцем в перші дні повномасштабного вторгнення. За кілька днів його відправили у Маріуполь. Його сестра Крістіна згадує, як брат спочатку приховував, що перебуває в оточеному місті. Востаннє вони говорили по телефону 17 березня 2022 року.  А потім Андрій зник на кілька місяців. Про те, що він потрапив у полон родина дізналася лише згодом. Як саме – Крістіна розповіла «Точці Сходу». А ще – про листи, які брат надіслав їм з в’язниці та про їхню боротьбу за повернення Андрія додому.

«Андрій з перших днів війни вирішив стати на захист Батьківщини, пішов у військкомат, і вже 27 лютого 2022 року його відправили у Маріуполь. Спочатку він не казав нам де перебуває, шуткував, намагався нас підбадьорювати. Він взагалі дуже оптимістичний і завжди був підтримкою для родини. Навіть згодом, коли ми дізналися, що Андрій у цьому пеклі, говорив: «Не переживайте, от відіб’ємо Маріуполь, а потім виженемо їх з нашого рідного Херсону». 17 березня брат попередив, що може зникнути зі зв’язку на декілька днів. Але дні розтягнулися на місяці. Тільки у серпні тато знайшов його на одному з відео в російських пабліках. На ньому Андрій казав, що любить нас і сподівається на обмін. Він дуже схуд, а в очах я побачила біль, хоча він і намагався триматись». 

«З колонії, де він перебував, його перевели взимку 2024 року, але де він наразі ми не знаємо»

«Ми отримали листи від Андрія у 2023 році. Текст був стандартний, як і в листах інших ув’язнених, про те що з нам все добре, що він отримує необхідну медичну допомогу. Але немає там ніякої допомоги, і ставлення до наших військових взагалі людським назвати неможливо. Декілька звільнених хлопців росказували нам про Андрія і дякували батькам за те, що виростили такого гарного сина. Згадували, як Андрій завжди відгукувався на важкі завдання ще в Маріуполі, навіть коли розумів, що може не повернутися живим, а в полоні завжди підтримує інших. У брата дуже добре серце, він легкий у спілкуванні, ніколи не тримає зла на людей, щирий та відвертий, любить тварин і ніколи навіть їх не залишав без допомоги. А ще він любить свою роботу, він — автомеханік, і перед війною планував відкрити свою справу».

«Іноді серце розривається на шматки, але я встаю, збираю себе до купи і продовжую боротися»

«З 2014 року наші військові перебувають у полоні, і це не збереження життя, це катівня. Як можливо про це забувати або мовчати? Ми кричимо у весь голос, беремо участь в акціях, залучаємо міжнародні організації, які мають вплив на військовополонених, уряди інших країн. Але якщо обміни йдуть так повільно це означає, що залучати треба більше людей, щоб не почути наш голос було неможливо. Мене тримає надія, що нас чують і до нас буде доєднуватися все більше людей. Влада бореться, але російська сторона — страшний ворог, вплинути на якого не може світ. Але руки опускати не можна. Ми повинні перемогти, тільки так ми повернемо додому наших захисників. Ми любимо свою країну, готові її відбудовувати і робимо все, щоб вона була вільною. Коли я приходжу на акції, я бачу, що справжня підтримка йде від людей, які самі відчувають цей біль. Я радію за кожного, хто повертається, але Андрія досі немає. Я і вся наша родина будемо продовжувати робити все від нас залежне, щоб він повернувся. Ми дуже його любимо і сподіваємось побачити якнайшвидше».

---