«Я чекаю на нього вже 4 роки»

Денис Линков — цивільний, якого російські військові затримали в березні 2022 року під час спроби виїхати з окупованої території на Харківщині. Відтоді він перебуває в полоні вже чотири роки — без суду і вироку.

За цей час родина Дениса отримала від нього кілька листів і один раз поспілкувалася по відеозв’язку, який російська сторона організувала в обмін на його інтерв’ю.

Дружина полоненого Вікторія розповіла «Точці Сходу» про обставини затримання чоловіка, стан його здоров’я та про те, як родина живе в очікуванні його повернення додому.

«Ми виїхали з Харкова і опинились в окупації»

«Денис, моя мати, я та наші доньки виїхали з Харкова 1 березня 2022 року до батьків чоловіка в невелике селище. Паливо закінчилося на півдорозі – додому нашу автівку тягнули на буксірі. Через кілька днів це селище окупували, росіяни влаштували комендантську годину, встановили свої правила. В Україну нас не пускали – був тільки один шлях для виїзду, через Росію. 16 березня посилились обстріли, і ми вирішили виїжджати. Трьома машинами, удесятьох, ми приїхали на пункт пропуску, який тоді був у Гоптівці. Дві машини пропустили, а нашу, де був Денис затримали, чоловіка забрали».

«Ми чекали на чоловіка 10 годин»

«Тоді було дуже холодно, ми сильно змерзли, втомилися, і ніхто не пояснював, що відбувається. У якийсь момент до нас підійшов росіянин і сказав, що чоловіка не пропустят, але нас відпускають. Я відповіла, що без нього ми не поїдемо. І ми лишились чекати. Дениса вивели назовні. Він був побитий і блідий — його тримали лежачи на підлозі, не давали води, забрали документи, намагались вибити зізнання, що він шпигував на користь ЗСУ. Нам наказали повертатися додому, але повернутися ми не встигли — почалася комендантська година і нам нічого не залишилося як провести ніч просто неба, бо автівку могли розстріляти».

«Через кілька днів за Денисом прийшли російські військові»

«Повернувшись додому, спроб виїхати ми більше не робили, це було неможливо. Денис передбачав, що його у спокої не залишать, і 20 березня його забрали росіяни. У липні 2022 року українська сторона підтвердила Дениса в полоні, а у вересні від нього надійшов перший лист. Він був дуже стислий, беземоційний та абстрактний. Денис писав, що живий, у полоні, і з ним “все добре”. Взимку 2023 року ми змогли поговорити з Денисом по відозвʼязку — йому запропонували цей дзвінок в обмін на інтервʼю російським пропагандистам. Дениса я побачила дуже виснаженим: він був побитий, сильно схуд, постарішав. Я плакала і діти також, а він свої сльози намагався стримати пустотою, я це відчула. Інтервʼю потім оприлюднили — росіяни ставили провокативні запитання: про політику, про владу, про керівництво держави. Але чоловік тримався гідно, добирав слова, намагався відповідати так, щоб не нашкодити собі і водночас тримати баланс між правдою та безпекою».

«Мій коханий працьовитий і відданий родині — дуже любить своїх дітей і завжди ставить сім’ю на перше місце»

«Він життєрадісний і відкритий, із сильним почуттям гумору, і навіть у складних ситуаціях намагається перевести все в жарт і не зациклюватися на проблемах. Легко знаходить спільну мову з людьми, комунікабельний і дружній, завжди тягнеться до інших. За фахом він кухар, понад 15 років працював шеф-кухарем, але згодом змінив професію через важкі умови праці — довгі зміни, постійну роботу на ногах і брак часу для родини. До речі, ми познайомилися на роботі (посміхається). Він був кухарем, а я офіціанткою. Підгодовував мене — і так усе почалося. Вже у 23 роки він чітко знав, що хоче родину і дітей, — і ця внутрішня визначеність стала для мене дуже переконливою».

«Ані суду, ані вироку у чоловіка немає»

«У листах він пише, що просто сидить — і все. На початку березня був лист, у якому він писав, що сповнений очікування та надії на обмін. Мої листи він теж отримує, але дуже мало. В одному з листів ми надіслали фотографії доньок, і Денис написав, що він у шоці і не може оговтатися — настільки вони змінилися і виросли. У нього суттєво погіршився стан здоров’я. Ще до полону він мав варикозне розширення вен, але через постійне стояння без можливості сісти проблема загострилася — почалися серйозні ускладнення. На нервовому ґрунті в нього проявилася астма, навіть видавали інгалятор. Зараз напади ніби рідші, але стан залишається нестабільним. Крім того, він страждає від сильної алергії — розчісує шкіру до крові, і все тіло в ранах. Повноцінної медичної допомоги немає: дають лише базові препарати, а самі полонені бояться зайвий раз просити ліки».

«Люди повинні знати, що в полоні багато цивільних»

«Акції на підтримку полонених важливі насамперед для того, щоб суспільство знало: у полоні перебувають не лише військові, а й цивільні. До повномасштабної війни багато хто навіть не здогадувався, що люди залишаються в полоні ще з 2014 року, і їх дуже багато. Я думаю, що процес звільнення залежить виключно від російської сторони — кого вони хочуть, того і повертають. Цивільних повертають дуже мало. Сили триматися мені дають діти і віра в те, що наша родина знову буде разом. Надія на зустріч — ось що тримає!».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---