«Я дізналася, що Юра зник безвісти у свій день народження»

Водій 59-ї окремої штурмової бригади Юрій Юзвак потрапив у російські застінки у листопаді 2024 року. Це сталося на одному з найгарячіших напрямків фронту – Покровському. Туди захисника направили одразу після бойового навчання.

На відео, яке виклали росіяни, його дружина Олена побачила момент, як саме її чоловік потрапив у полон. Згодом, вона дізналась, що її коханий отримав поранення. Нині Олена, разом з двома дітьми, бореться за повернення Юрія додому. Жінка впевнена, що її чоловік відчуває її підтримку і вірить, що молитва підтримує їх обох.

«”Я не буду ховатися”, – сказав Юра і, коли прийшла повістка, пішов у військкомат. Його мобілізували не одразу, лише у вересні 2024 року. Спочатку на місяць відправили на навчання, а звідти – на Покровський напрямок. Юра одразу потрапив “на нуль”. Це було дуже несподівано: ані він, ані я не були готові, що це станеться так швидко. Ми намагались підтримати один одного, казали, що все буде добре. Чоловіку було важко, одного разу він написав мені, що там де перебуває — пекло, і що поряд з ним хлопці, які теж не мають військового досвіду. Вони навіть не могли впізнати один одного, зорієнтуватися на місцевості. Коли ми говорили відеозв’язком, в його очах я бачила розпач, пустоту, хоча він і намагався це приховувати. Він обіцяв повернутися і дуже хотів додому».

«Він був побитий та з пораненням у ногу»

«Юра повинен був повернутися з позицій за 3-4 дні. Коли цього не сталося, я почала розшукувати його. Мені сказали, що з ним все добре, і от-от він з’явиться на зв’язку. Я чекала 10 днів і на мій день народження, 23 листопада, отримала сповіщення про його зникнення. Я відчувала, що з ним щось сталося. В той же день я знайшла відео, на якому побачила Юру. Він стояв в якомусь підвалі, побитий, було зрозуміло, що це саме той момент, коли його взяли в полон. У лютому 2025 року додому повернувся хлопець, який бачив мого чоловіка. Він розповів, що Юра отримав поранення в ногу. Він тримається і не падає духом, переказував привіт і дуже чекає на зустріч з нами». 

«Навколо мене багато людей, які підтримують мене»

«Мій чоловік дуже добрий, чуйний. Саме тому в нього багато друзів, які чекають на нього разом зі мною. Він завжди дотримується своїх обіцянок, чого б це не вартувало, тому я так вірю його словам, що він повернеться. Мій коханий дуже любить дітей, не тільки своїх, а у нас їх двоє — Анжеліна, 9 років, і Олег — йому 7. Він завжди підтримував дітей своїх друзів, які вже на той час були на фронті, виконував за них чоловічу роботу, на прохання їхніх дружин. Юра дуже працьовитий, завжди намагався заробити гроші для родини і обов’язково відвезти дітей на море».

«Олег кричав: Що мій тато вам зробив?»

«Перший місяць був дуже важким, поки ми прийняли ситуацію і я змогла трохи оговтатися. Далі почалися поїздки, переписки з усіма установами, які мають відношення до звільнення військовополонених. Діти виходять зі мною на акції, дають мені сили. Я впевнена, що Юра відчуває і знає, що ми боремося за нього. Один зі звільнених хлопців сказав мені, що родини роблять все правильно, коли “б’ються в голос” за своїх рідних, він сам знайшов мене завдяки соціальним мережам, де побачив світлину Юри. Наші дії дуже мотивують хлопців не складати рук у полоні, підтримують в них бойовий дух. А ще я відчуваю, що мені допомагає молитва і віра, я звертаюсь до коханого подумки, кажу, як поважаю і кохаю його, впевнена, що він мене чує».

 

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---