«Я прошу всіх, хто має будь-які відомості про нього, повідомити нам»
31-річний військовослужбовець 81-ї окремої аеромобільної бригади Олександр Кротенко зник безвісти у грудні 2022 року. Це сталося під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки на Луганщині.
За інформацією, яку отримала родина Олександра, позиція, де він перебував, потрапила під інтенсивний обстріл. Що сталося з Олександром після цього, невідомо. Його мати Світлана говорить, що один із побратимів сина, який перебував із ним на позиції, нині перебуває в полоні.
«Я спочатку навіть не повірила, що Саша вирішив піти до війська»
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми були вдома, в Мені, на Чернігівщині. Через наше місто йшли колони російських танків, люди майже не виходили на вулицю. Мена якийсь час була відрізана від Чернігова, бо мости були зруйновані. У нашому невеликому місті знайти роботу було непросто, особливо після початку вторгнення. Тому син разом з іншими хлопцями допомагав людям по господарству. Вони виїжджали до тих, хто сам не міг упоратися з роботою: допомагали нарубати дрова, щось привезти, полагодити. Одного дня Саша повернувся з такої роботи і розповів, що зустрів працівників ТЦК та записався на проходження ВЛК. Я спочатку навіть не повірила. Він раніше не служив в армії, та й розмов про військову службу в нас ніколи не було. У жовтні 2022 року він потрапив до навчального центру на Житомирщині, звідти — до Краматорська, а потім їх відправили до Білогорівки на Луганщині».
«2 грудня 2022 року син попередив мене, що певний час не зможе виходити на зв’язок»
«Я намагалася не хвилюватися, але минуло сім днів, потім десять, і не було жодної звістки. Потім я отримала офіційне сповіщення, в якому було зазначено, що Саша зник безвісти 4 грудня 2022 року. Я не можу сказати, що представники військової частини відмовлялися зі мною спілкуватися. Коли я зверталася, мені відповідали, але конкретної інформації про сина я так і не отримала. 4 грудня при виконанні бойового завдання разом із Сашею зникло ще 13 військовослужбовців. Вони перебували в бліндажах, які потрапили під дуже інтенсивний обстріл. До позиції приїхала евакуаційна машина, але військові не змогли вийти з бліндажа. Що сталося з ними далі, ми не знаємо. Наскільки мені відомо, один із побратимів сина, який був з ним у той момент, перебуває в російському полоні. Це офіційно підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Родини ще двох чоловіків мають відомості, що вони також можуть перебувати в полоні, але офіційного підтвердження немає. Ми сподіваємося, що колись хтось із них повернеться і розповість, що відбулося того дня. Можливо, вони бачили Сашу. Можливо, знають, що з ним сталося».
«Саша дуже чуйний, усе приймає близько до серця»
«У нього дві донечки-близнючки. Він дуже переживав за них, думав, як складеться їхня доля. Саша веселий, справжня душа компанії. У нього багато друзів і він завжди намагався поводитися так, щоб нікого не образити. Із сестрою Олесею вони дуже близькі. Вона молодша за нього на півтора року і з дитинства вони майже ніколи не сварилися. В Олесі є донечка Арина, Саша – її хрещений батько. Одного разу він прийшов до неї на день народження з букетом квітів. Став перед нею на одне коліно і сказав: “Принцесо, я тебе вітаю з днем народження”. Зараз Арині дев’ять років, але вона досі згадує той день. Вона запитує мене: “Бабусю, а пам’ятаєш, як мене Саша вітав?”». Колись син мені накупив цибулин тюльпанів та нарцисів, вибрав найдорожчі. Олеся тоді сказала: “Мамо, ти уявляєш, він наче здурів! Найдорожчі цибулини накупив!”. А Саша просто хотів, щоб у мене було багато квітів, щоб я могла милуватися ними у власному дворі».
«Я вірю, що Саша міг знайти вихід навіть із тієї ситуації»
«Сашина класна керівниця згадує його як дуже жвавого хлопця, який завжди міг знайти вихід із будь-якої ситуації. І я постійно думаю про це. Я знаю його характер. Тому вірю, що тоді, під час обстрілу, він міг знайти якийсь вихід. Я думаю, що він може перебувати у полоні, але інформації про нього просто немає і поки немає доказів протилежного, я продовжую сподіватися. Хотілося б, щоб пошуками зниклих безвісти займалися ще активніше, щоб існувала окрема структура, куди родини могли б звертатися й отримувати більше відомостей, бо зараз інформації дуже мало. І я дуже хочу, щоб люди, які знають хоч щось про мого сина, не мовчали. Можливо, хтось із його побратимів пам’ятає події 4 грудня 2022 року біля Білогорівки. Можливо, хтось бачив Сашу після того дня. Для нашої родини навіть найменша інформація може бути дуже важливою. Ми чекаємо на Сашу і продовжуємо його шукати».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
