«Я тиждень не можу їсти і спати після обмінів»

Микита Петрик, 32-річний оборонець Маріуполя потрапив у полон 12 квітня 2022 року. Його дружина Юлія згадує ті страшні дні, коли Маріупольський гарнізон опинився в оточенні російських військ і до останнього стримував ворога. Рік тому, Микита зміг зателефонувати дружині, і Юлія побачила, як змінився чоловік: схуд удвічі, на обличчі були сліди від побиттів. Юлія поділилася із «Точкою Сходу» як переживає обміни полоненими і що не дає згаснути її надії.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення я з мамою та донькою перебувала у Миколаєві. Ще вночі росіяни почали бомбити місто, я навіть бачила російський літак з балкона, він «йшов»  дуже низько і можна було розгледіти розпізнавальні знаки. Тоді важко було повірити своїм очам. Я дуже боялася, особливо за дитину. Микита перебував у Маріуполі і перші тижні ми спілкувались телефоном майже щодня. Я розповіла, як нас евакуювали до Варшави, як ми облаштувалися, а він – заспокоював мене, говорив, що все буде добре, що скоро все закінчиться. Але в середині березня я вже добре розуміла що відбувається у Маріуполі і не можу передати словами, як мені було страшно, особливо коли Микита розказав, як загинув наш близький друг, Вячеслав. Це був страшний удар і для нього, і для мене. 11 квітня чоловік попередив, що вони йдуть на прорив, і ніхто тоді не знав чи зможуть вони вирватися з оточеного міста, а наступного дня їх вже взяли у полон». 

«Шукати коханого перебуваючи за кордоном я не могла, я мала бути в Україні!» 

«Я шукала коханого, телефонуючи у військову частину, зідзвонювалась з дружинами військових, з відразою моніторила ворожі Telegram-канали і через кілька днів побачила Микиту на відео. У його очах я прочитала: «Не вийшло». Поранень я не побачила, але він був дуже брудний та виснажений. Після мого повернення в Україну, я постійно їздила в Координаційний штаб, збирала інформацію, мониторила соціальні мережі, говорила зі звільненими. Роблю це і зараз. Микиту декілька разів переміщували в різни колонії, про це мені розповіли звільнені з полону.Наприкінці листопада минулого року, завдяки нашому омбудсману Дмитру Лубінцю, нам з Микитою вдалося поговорити по відеозв’язку. 

У мене був шок! До війни він був кремезним чоловіком, а я побачила худющу, змарнілу людину, вагою кілограмів 60. У нього зламаний ніс, вибиті зуби, дуже збільшені лімфовузли на шиї. Я знаю від звільненого, що Микита намагається підтримувати інших хлопців у камері і не втратив надію побачити нас».

«Донька для нього – маленька принцесса. Вони схожі, як дві краплі» 

«Даринка дуже чекає на тата. Я дивлюсь на неї і бачу коханого: міміка, жести, хода, характер, вона навіть їсть як він. (Посміхається) Микита дуже спокійний і добрий, завжди усміхнений, має гарне почуття гумору і з ним завжди весело. Будь-яку проблему він зустрічав з посмішкою, легко, і завжди був впевнений, що все можна вирішити. Ця риса його характеру, надавала мені впевненості поряд з ним. Він любить подорожувати. До народження дитини ми часто їздили на відпочинок за кордон, а коли Даринка була ще немовлям, ми подорожували Україною. З ним я ніколи нічого не боялась, він надійний і як чоловік, і як батько».

«Мене тримають любов та надія» 

«Після обмінів у вересні я більше тижня не могла ні спати, ні їсти, мені не хотілось ні з ким розмовляти, не могла нічого робити. Так було важко, що коханого немає серед звільнених. Але я сподіваюсь, особливо зараз, коли почали міняти захисників Маріуполя, хоча і небагато людей повернулося. Я думаю, що державні структури намагаються зробити все, щоб витягти з полону наших військових, звісно, –  не без помилок, але зараз представники КШ розуміють, як діяти. Крайні обміни це довели. Вони активно залучають нас до співпраці, принаймі нашу ГО  «Сім’ї офіцерів та артилеристів 36 ОБрМП», чують наші вимоги».

«Українське суспільство має бути більш згурованим»

«Люди повинні розуміти, що не було б ані їх, ані України, якби не наші захисники, а Маріупольський гарнізон стримував ворога не людськими зусиллями декілька місяців і дав час іншим військовим частинам організувати оборону, а людям з інших міст — можливість евакуюватись. Я думаю, що на державному рівні треба більше висвітлювати питання пов’язані з військовополоненими, тоді і сусупільство буде більш обізнане і залучене, і люди більше відчуватимуть себе причетними».

---