«Я вірю, що мій син у полоні і не втрачаю надію»

Роман Млєйнік, солдат 153-ї окремої механізованої бригади, став на захист України в липні 2024 року.

Під час боїв під Надіївкою, Покровського району, в травні 2025 року він зник безвісти.

Наталя, мати Романа, розповіла «Точці Сходу», що побратими сина вважають його загиблим, тоді як його тіла ніхто не бачив. Тож жінка впевнена, її син потрапив у полон. Вдома, разом з Наталею, на Романа чекають двоє братів та сестра.

«В очах сина оселилась серйозність з присмаком болю»

«Мій старший син Максим став на захист Батьківщини з перших днів війни, а Романа призвали 1 липня 2024 року. Після навчання в Німеччині, його відправили захищати Херсонську область. Коли ми розмовляли телефоном Рома не розказував ніяких жахіть, постійно казав, що все добре. У відпустці був у березні 2025-го. Тоді я побачила, який він був змучений, у Роми була контузія і він сильно змінився — постійно про щось думав мовчки, подорослішав, не залишилось безтурботності. Водночас став більш турботливим, уважним і обережним до мене. Я розумію, що він не міг не повернутися, але все одно просила: “Ромчику, не їдь”, а він казав, що його чесне слово — не порушне, і він повернеться до своїх хлопців».

«Спочатку написали побратими, мовляв, Рома загинув»

«Рома зник 8 травня 2025 року під Надіївкою, в Покровському районі. А 12 травня принесли сповіщення, що він зник безвісти. Командир сказав мені, що один побратим з групи Романа точно загинув, другий був поранений, його мій син витяг з бліндажа і намагався відтягнути якомога далі від сектора обстрілу. Їх знов накрили щільним вогнем, але загиблими їх ніхто не бачив. Поки є хоча б один відсоток того, що мій син живий, я сподіваюсь, що він потрапив у полон».

«Старшого сина на пошуки брата я не пустила»

«Мій Рома дуже добрий, обожнює свою маленьку донечку, Олександру, їй зараз 4 роки. Поговорить зі мною кілька хвилин і каже: “Все, буду телефонувати Саші”. Понад усе хотів чути її голос. Він життєрадісний, ніколи не відмовить у допомозі навіть чужій людині, дуже хоче побудувати свою міцну родину. Завжди  допомагав мені по господарству, майже сам зробив ремонт у квартирі. Рома взагалі працьовитий — міг і хліб пекти, і на будівництві працював, заробляв, як тільки міг, щоб мені допомагати. Коли старший син, Максим, пішов воювати, зі мною залишилось троє дітей і Рома опинився старшим чоловіком у родині. Зараз Максим демобілізований по пораненню, і коли зник Рома, він хотів їхати шукати його, але я не пустила, побоялася, що загублю ще і старшого сина».

«Червоний Хрест не підтверджує сина в полоні»

«Але я впевнена, що це поки. Я шукаю Рому, відвідую всі акції на підтримку військовополонених і плачу, майже щовечора. Не можу передати словами, як мені тяжко. У нас, у Христинівці, де ми живемо є спільнота  Голос родин», яка об’єднує родичів і тих, хто в полоні, і тих, хто зник безвісти. В нашій спільноті понад 100 людей, тримаємось одна за одну, їздимо на акції і в Умань, і в Київ, намагаємось ділитися інформацією і підтримкою. Моє найбільше бажання, щоб скоріше закінчилась війна, повернувся мій Ромчик і всі, кого шукають повернулися живими».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---