«Я впевнена, що Влад у полоні і живий»

Оборонець Маріуполя, морський піхотинець Владислав Нікітін отримав важкі поранення навесні 2022 року – у його автівку влучив ворожий танковий снаряд. Через кілька днів після цього родині повідомили, що Влад помер, а потім, що вижив і перебуває у шпиталі. В інтерв’ю для «Точки Сходу» його наречена Крістіна розповіла, що не знала нічого про свого коханого два роки. Нині ж впевнена – Влад перебуває у полоні, хоча ані російська сторона, ані Міжнародний Комітет Червоного Хреста цього не підтверджують.

«Влад перебував у Маріуполі з першого дня повномасштабного вторгнення, він дуже хвилювався і за свою родину, і за мене. Один одного ми намагались заспокоювати, але в місті ставало все гірше і гірше. Влад розповідав про те, як військові намагаються допомагати цивільним, віддають їм їжу та ліки, а люди просять захисту, вони налякані, у відчаї. Одного разу Влад сказав мені: “Я так хочу хліба”. (Плаче). Мені було так боляче! Навіть ставлення до їжі в мене змінилося. 14 березня 2022 року Влад дивом вижив — снаряд прилетів у декількох метрах від нього. А я відчула цей момент — серце заболіло. Коханий до останнього вірив в те, що виживе і повернеться, говорив мені про це». 

«28 березня, на його день народження, я написала Владу привітання, але він не відповів»

«Мені почав писати його побратим, передавати від нього вітання, а 31 березня повідомив, що танковий снаряд влучив у Владову автівку. Коханого поранило у грудну клітину, ліву частину тіла, він отримав чисельні опіки. Після цього у нього з’явилася часткова амнезія. Про те, що він у критичному стані, я дізналась 1 квітня, а потім зв’язок з його побратимом зник. У Маріуполі я шукала коханого тиждень, а потім надійшло сповіщення про його загибель. Але ми не вірили у це, продовжували шукати і 9 квітня отримали відомості, від побратимів, що Влад у госпіталі і живий». 

«Минуло майже 2 роки як я нічого не чула про коханого»

«У жодних списках полонених чи загиблих, які я знаходила його не було. Я чекала хоча б маленьку звістку і ця тиша мене вбивала. На початку 2024 року один з обміняних хлопців розповів мені, що бачив Влада в полоні, весною 2023 року. Сказав, що його чомусь тримали окремо від усіх, але він впевнений, що це точно був Влад. Він сильно схуд, осколки від поранення й досі частково залишаються в тілі. Водночас ані Міжнародний Комітет Червоного Хреста, ані російська сторона не підтверджують, що він у полоні. Але Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими змінив його статус на “полонений”».

«Влад дуже вихований, уважний»

«Коли наші відносини тільки починались він завжди намагався мене порадувати — квітами, смаколиками, якимись дрібничками, так проявляв до мене увагу і почуття. Він дуже товариський, доброзичливий, друзі люблять його і чекають. Свій вільний час він присвячував родині і мені, щоб ми відчували його турботу. До війни, ми хотіли зробити татуювання, казали один одному: “Я кохаю тебе, дуже-дуже”. Оце “дуже-дуже” і хотіли набити (Плаче). Щоб я не робила — Влад досі не вдома. Мене дуже підтримує його родина, стали мені найріднішими людьми, хоча ми познайомились вже після того, як коханий потрапив у полон. Ми всі його шукаємо, щодня сподіваємось, що долетить від нього якась маленька звісточка. Я хочу, щоб він відчував, як сильно я його чекаю і кохаю».

---