«Їх схопили, коли вони поїхали за речами для новонародженого Артемки»

Тараса і Володимира Павленків росіяни захопили навесні 2022 року, у Вишгородському районі, Київської області.

Обидва до війни працювали у зоні відчуження: один — дезактиваторником, другий — водієм. У перші тижні повномасштабного вторгнення вони, разом із родиною, ховались у погребі в селі Прибірськ і під час тимчасової окупації поїхали до сусіднього Ораного — забрати речі для новонародженого сина Володимира. Того дня їх затримали.

За словами їхньої матері, Тетяни, сини утримуються в різних колоніях та зазнають тортур.

«Перші тижні ми жили в погребі»

«Через кілька днів після початку повномасштабної війни ми всі зібралися вдома, у Прибірську, це Вишгородський район Київщини. Сини приїхали з Чорнобильської зони відчуження. Володя працював там водієм, а Тарас — дезактиваторщиком. З нами також була Яна, дружина Володі, яка перебували на останньому місяці вагітності. Ми облаштували у погребі укриття з ліжками та буржуйкою, і тривалий час там перебували. Росіяни зайняли дачні будинки, вивозили техніку, вільно пересувались селом, зокрема на викрадених квадроциклах. У нас зовсім не було зв’язку, інтернету, і 19 березня 2022 року Володя, Тарас, їхній двоюрідний брат та ще кілька односельців велосипедами поїхали в сусіднє село, Оране. У нас не було нічого, щоб підготуватися до пологів і хлопці вирішили поїхати до матері невістки, щоб взяти речі для онука, який от-от мав народитися».

«До Ораного було близько 10 кілометрів, а сини все не поверталися»

«Ввечері ми зрозуміли — щось сталося.  Чоловік поїхав їх шукати і зустрів односельців, які розказали, що хлопців затримали на блокпосту. Їх відвезли до колонії в Новозибкові, вони були в різних камерах і чули один одного, але згодом Тараса перевели в інше місце. Володя про це дізнався, коли його переодягнули в тюремну робу, на якій було прізвище брата. Він тоді подумав, що Тараса обміняли».

«Про Тараса я не знаю майже нічого, а Володя – в Ростовській області»

«Влітку 2022 року його перевели в колонію до Севастополя і він написав мені листа через Міжнародний комітет Червоного Хреста — передав, що всі, хто був з ним: рідний та двоюрідний брати, односельці — живі. Наступна колонія була в Каменськ-Шахтинську, його бачили там звільнені. Мені відомо, що у сина хронічні хвороби, дуже поганий стан зубів і його сильно били (плаче), били більше за інших і він виживає тільки надією на звільнення. Володя перебуває у виправній колонії Ростовської області. Від нього у 2025 році було два листи. Він писав, що любить, сумує і дуже чекає на обмін. У нього дуже болять ноги, бо доводиться стояти вдень багато годин поспіль, а вночі теж піднімають і бʼють».

«Мої сини — промінчики сонця»

«Тарас дуже добрий та чуйний, навіть до чужих проблем, і з ним завжди весело. Він легкий на підйом, працьовитий та любить подорожувати. В нього до війни була мрія — купити автівку та будинок, і він багато працював, щоб її здійснити, але не встиг. Володя дуже любить ремонтувати авто. Міг купити зовсім “добите” і перезібрати його наново. Хлопці які повернулися, кажуть, що Володя сам не падає духом і всіх, хто поруч, підбадьорює якимись байками та жартами. А останній час живе надією побачити сина, Артемку, який народився під час його полону».

«Повернення моїх синів не залежить від мене»

«Єдине, що я можу зробити — говорити про них скрізь. Я вважаю, що розголос —  це вплив. Держава мовчала дуже довго, нам говорили, що публічні обговорення, галас, відомості в інтернеті можуть нашкодити. Але тепер я думаю, що про цю проблему треба було кричати одразу, а не через півтора року починати. Бо розголос  — це спонукання до дії, він підштовхує до домовленостей про обміни, через нього можна знайти шляхи до того, щоб повернути цивільних з полону. Я тримаюсь тільки тому, що тримаються мої сини і онук. І Тарас, і Володя дуже сильні, і їхня віра не дає мені права здатися. Я хочу, щоб всі памʼятали – вони були на своїй землі! Можна, мабуть, було сидіти в підвалі. Але вони пішли і сталося те, що сталося! Але ця земля — їхня! Вони знають, що я на них чекаю і безмежно люблю. Де б вони не були і що б не зробили, я їх завжди підтримаю».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---