«Його засудили за те, що він пішов проти Росії»: мати військовополоненого бійця з Грузії Мамуки Гацерелія розповіла про сина

Він побачив звірства Росії в Україні по телебаченню і не зміг залишитися осторонь. Попри засторогу батьків, наприкінці березня 2022 року 21-річний капрал грузинської армії Мамука Гацерелія полетів у блокадний Маріуполь. Звідти потрапив у російський полон. «Точка Сходу» поговорила з мамою Мамуки  – Далі Чхеідзе. Жінка розповіла про те, як саме її син опинився у Маріуполі, за що отримав довічне ув’язнення і що робить його родина, аби повернути захисника з полону.

«Там вбивають дітей, я маю їм допомогти!»

«Мамука побачив по телевізору, як вбивають мирних людей в Україні, які звірства творять росіяни.  Наша сім’я теж пережила війну свого часу, в Абхазії. Тож син не зміг дивитися на ці звірства, добровольцев поїхав в Україну. Ми з батьком відмовляли його, адже йому тоді був лише 21 рік. Втім він не послухав. Спочатку  поїхав до Львова, потім  — у Київ. Хотів стати добровольцем, але  його взяли не одразу. До української армії потрапив через друзів, але я точно не знаю, що це був за підрозділ або частина. 31 березня 2022 року він, разом з іншими  добровольцями, зголосився летіти на гелікоптері в окупований Маріуполь. Перед вильотом, на День народження батька, синочок зателефонував і сказав: “Тато, я маю поїхати туди і допомогти!”. Мій чоловік пройшов війну, у нього є військовий досвід і ми знали, що у Маріуполі була “м’ясорубка”».

«Мамуку засудили на довічне ув’язнення»

«12 травня ми дізнались, що син живий, він телефонував з Маріуполя. Тоді Мамука сказав, що відступати немає куди, їжі та води майже не залишилось і дуже багато поранених. А ще попросив у мене пробачення, якщо не повернеться. 27 вересня він зателефонував з полону, з Оленівки. На власні очі він бачив  теракт, розповідав, як кричали українські полонені. А згодом ми дізналися, що його засудили. Цього літа ми отримали від Мамуки листа, він написав, що суд у Донецьку дав йому довічне ув’язнення. Мовляв, за вбивство трьох російських солдат і поранення ще одного. В останньому листі, який він нам надіслав,  він сподівався на обмін, але водночас був впевнений, що до кінця війни цього не станеться».

 

«Маму, так я називаю його, дуже впертий та цілеспрямований»

«Навіть коли він був ще зовсім малий, завжди твердо стояв на своєму. Пам’ятаю, ще у дитячому садочку, коли йому щось не подобалось, він вистрибував з вікон та біг. Але він дуже добрий, завжди приймає близько до серця чужу біду. Навіть якщо тільки познайомився з людиною, міг привести додому, щоб нагодувати. Міг віддати речі чи гроші, якщо розумів, що людині вони потрібні. Через адвоката, якого ми найняли для нього, Маму передавав, що дуже сумує, за нами з батьком, за двома братами».

«Його засудили за те, що він пішов проти Росії»

«Вирок нашого сина мене наче вбив. Перший рік його полону я майже не їла. Коли ми отримували будь-які відомості про Маму декілька днів світ навколо оживав, а потім знов мене поглинала якась прирва горя. Всіх полонених треба витягати, всіх без виключення! Ми звернулися до Президента Грузії Саломе Зурабішвілі, а вона, у свою чергу, звернулась до Президента Зеленського, щоб він посприяв обміну мого сина. Я сподіваюсь, що два Президенти зможуть домовитись про обмін мого Маму, до якого, якщо б я могла, полетіла на край всесвіту».

---