«Йому потрібно ампутувати руку, але цього не роблять»

Понад чотири роки захисник Маріуполя Денис Дорохін перебуває в російському полоні. Під час оборони «Азовсталі» навесні 2022 року він дістав важке поранення руки. Нині, за словами його доньки Єви, стан кінцівки критичний — почалася гангрена.

В одному зі своїх останніх листів Денис написав, що руку необхідно ампутувати. Російська влада звинуватила його у вбивстві цивільної жінки та засудила до 28 років ув’язнення.

Про оборону Маріуполя, поранення та випробування, які переживає її батько, Єва розповіла «Точці Сходу».

«Востаннє я бачила тата 16 березня 2022 року»

«24 лютого ми всі були в Маріуполі. Я з бабусею, татовою мамою, залишалася вдома, а тато вже був на бойових позиціях. Ми жили зовсім неподалік від “Азовсталі”, і, поки це ще було можливо, тато кілька разів приїжджав до нас. Привозив їжу, воду, дрова — усе, що міг знайти, щоб ми могли якось триматися. Востаннє він приїхав 16 березня. Я дуже добре пам’ятаю його того дня. Він був серйозним, казав, що дуже за нами скучив, просив берегти себе. І дуже наполягав, щоб ми більше не залишалися вдома, а поїхали разом із ним у сховище комбінату. На той момент йому здавалося, що там для нас буде безпечніше. Але ми відмовилися. Наступного дня, 17 березня, під час авіанальоту влучило в сусідню будівлю, а вибуховою хвилею рознесло і наш будинок».

«Тато дістав важке поранення»

«Після удару ми зрештою вирішили виїжджати з Маріуполя. Дорогою проходили блокпости “ДНР” і зрештою дісталися Запоріжжя. З татом на той момент зв’язку вже не було. Наступного разу поговорили 1 квітня. Тоді ми дізналися, що йому розтрощило руку. На “Азовсталі” зробили операцію, але лікарі одразу сказали, що цього недостатньо, бо поранення було складним і татові була потрібна евакуація. Але Маріуполь уже був заблокований».

«17 травня тато написав, що вони виходитимуть у полон»

«Батько сказав, що розіб’є свій телефон, і написав, що сподівається, що ми скоро побачимося. Приблизно через два тижні нам зателефонували з Червоного Хреста й підтвердили, що тато перебуває в полоні в Оленівці. У липні йому дозволили зателефонувати нам. Він тоді ще сподівався, що його можуть обміняти восени. А потім стався теракт в Оленівці. Це був страшний момент, тому що ми чекали на списки загиблих і не знали, чи є серед них тато. Коли списки нарешті опублікували, його прізвища там не було. А вже пізніше я дізналася, що приблизно за два тижні до теракту його перевезли з Оленівки в інше місце утримання».

«На фотографії тата не впізнали навіть рідні»

«Перед Новим 2023 роком я побачила в одному з Telegram-каналів фотографію полоненого. Там не було підпису, просто обличчя людини. Я подивилася і відразу зрозуміла, що це тато. Надіслала цю світлину бабусі, але навіть вона сказала: “Схожий, але це не він”. Тато настільки змінився, що його не впізнавали рідні. Але я була впевнена. Я написала адміністратору каналу і мені підтвердили, що це Денис Дорохін. Тоді ж надіслали відео з Донецького СІЗО, де з татом записували інтерв’ю. На ньому він був страшенно худий і дуже постарілий. Я думаю, важив приблизно кілограм 45. Саме тоді ми дізналися і про його вирок. Разом із шістьма іншими військовими його звинуватили у загибелі цивільної жінки внаслідок артилерійського обстрілу. Татові дали найбільший термін — 28 років».

«Перший лист від тата надійшов у мій день народження»

«Це було 21 лютого 2023 року. Після цього наше листування стало регулярним. Ми змогли передавати йому їжу, речі — усе, що було дозволено і що він просив. У 2024 році з’явилася можливість телефонувати. Приблизно чотири місяці ми могли чути його голос. Перед Різдвом нам сказали, що дзвінків більше не буде, і після цього знову залишилися лише листи. Тато пише про поранену руку. За роки полону ситуація стала критичною. Про це розповідали і його побратими, які повернулися з полону. Рука дуже зменшилася, атрофувалася, кістка після поранення зрослася неправильно, порушилося кровопостачання. А тепер почалася гангрена. Рука   чорніє і, як він написав, тягне його донизу, наче гантеля».

«Іноді він жартує, а іноді пише, що може не повернутися живим»

«По листах я бачу, що його емоційний стан постійно змінюється. Іноді тато на позитиві, жартує, пише про обмін, вірить, що повернеться. А бувають листи, в яких він пише, що надії майже не залишилося і що через стан руки може просто не повернутися додому живим. 23 червня цього року відбувся новий суд. Тепер тато пише, що його можуть етапувати ще далі. І саме цього я дуже боюся, і він боїться, адже фізично може просто не витримати чергового переведення і “прийомок”, під час яких їх дуже сильно б’ють».

«Мій тато — дуже творча людина»

«Він пише вірші, дуже гарно малює і вишиває. Мені здається, за що б він не взявся, у нього все виходить. Тато дуже багато читає і ще з дитинства захоплюється історією. Можна запитати його про якусь історичну подію і він майже завжди щось про неї знає і може цікаво розповісти. А ще він дуже любить гумор. У нашій родині взагалі було заведено не ображатися один на одного, а багато речей переводити на жарт. І ми з татом завжди були на одній хвилі. У дитинстві наші стосунки іноді були більше схожі не на стосунки батька і доньки, а брата і сестри. З ним завжди дуже цікаво».

«Навіть у полоні тато продовжує читати і радити книжки мені»

«Там, де він зараз перебуває, є бібліотека, і він читає практично постійно. У листах навіть радить книжки мені. Я беру з нього приклад — попри все, він намагається залишатися собою, думати, цікавитися світом, розвиватися. Коли від нього приходить черговий лист, я читаю його, а потім ніби затримую подих і чекаю наступного, щоб знову дізнатися, як він, що з його здоров’ям, чи змінилося щось із рукою. Я не можу жити з думкою, що все закінчилося і він не повернеться. Я чекаю того дня, коли його обміняють. А коли мені зовсім важко, я звертаюся до бабусі Олени — татової мами. Їй 72 роки, і вона набагато сильніша за мене. Вона завжди говорить: “Він там не опускає руки, і ми не маємо права”. Напевно, на цьому ми й тримаємося».

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---