• ВАЖЛИВО

«За майже 4 роки полону ми отримали від брата всього кілька звісток»

2 хвилини на читання
Зображення посту: «За майже 4 роки полону ми отримали від брата всього кілька звісток»

Оборонець Маріуполя, старший водій роти десантного забезпечення військової частини А2802 Ігор Чеботарьов перебуває в російському полоні вже 46 місяців.

Спочатку його родина отримала сповіщення про те, що Ігор зник безвісти. Але згодом з’ясувалося, що він живий – російська сторона оприлюднила фото та свідчення звільнених військових.

Сестра захисника, Олена Шалабода, розповіла «Точці Сходу» про те, як тривають його пошуки, а також про життя родини в очікуванні на повернення Ігоря додому.

«Передивляючись тисячі фотографій і живих, і мертвих, ми шукали Ігоря»

«Ігор разом з моїм чоловіком, Олександром, з 6 грудня 2021 року вже були на бойовому завданні, а я навіть не знала де саме. Обидва заспокоювали мене, казали, що все буде добре. Але після початку повномасштабного вторгнення зв’язок із ними зник. Певний час мені передавали новини з військової частини і так я розуміла, що вони живі, а потім зникла і ця можливість. Вже пізніше ми дізнались, що і Сашко, і Ігор обороняли Маріуполь, звідки потрапили в полон. Спочатку нам прийшло сповіщення, що Ігор зник безвісти. Ми почали шукати скрізь і в травні 2022-го у Facebook випадково натрапили на список, в якому було прізвище Ігоря. Тоді я чомусь вирішила, що це був список саме полонених. А далі місяці очікування. 16 листопада 2023 року росіяни опублікували в своїх соціальних мережах фото брата і ми зрозуміли, що Ігор живий».

«Перші точні відомості про Ігоря ми отримали від звільненого наприкінці 2023 року»

«Я вже знала, що брат був в колонії у Суходольську, а після обміну 5 лютого 2026 року я дізналась, що його бачили в Іжевську. Його побратим сказав, що брат сильно схуд, хворів, і всі розмови та мрії в полоні тільки про обмін. Мого чоловіка, Олександра, обміняли в серпні 2025 року. У брата є дружина та маленький синочок, які опинились в окупації, в Херсоні, але зараз, на щастя, ми вже разом, хоча і не в одному місті, але в Україні. Тимофію, сину Ігоря, був лише рік, коли брат  потрапив у полон. Зараз племіннику вже п’ять — і весь цей час він знає тата лише з фотографій. Марія, дружина брата, показує синові знімки, розповідає про нього, ніби “зшиває” для дитини образ батька, щоб між ними не зник зв’язок. Ми всі так чекаємо на нього!».

Зображення посту: «За майже 4 роки полону ми отримали від брата всього кілька звісток»
Фото: особистий архів родини

«Ігор вольовий та сильний і він, мабуть, сам не усвідомлює наскільки»

«Для мене Ігор — не просто молодший брат, а людина з надзвичайною внутрішньою міццю. Він життєрадісний і відкритий, але має характер, який не ламається під тиском. Він може витримати все, навіть якщо сам у це не вірить. Тільки-но Ігор потрапив у полон, ми вдома боялися про це говорити, щоб не травмувати один одного. Моя мама плакала окремо, я окремо. Але потім зрозуміла, що нам треба бути разом і говорити, і це допомагає, тому що все що накопичується треба проговорювати, бо коли це горе вибухає через те, що ми страждаємо наодинці, ще страшніше і болісніше».

«Зараз для мене окреме завдання — зберегти маму до повернення Ігоря»

«Моя надія і віра дуже сильні. Я не знаю, як це можна пояснити, але я ані на секунду не давала собі зневіритися. Я вірила в повернення чоловіка, і вірю в повернення брата. Знаєте, іноді ми навіть не помічали, як автоматично клали на стіл більше приборів, ніж потрібно. Наче місце для рідних уже мало бути готове. І коли усвідомлювали це, вірили — це добрий знак, що вони повернуться. Моя мама — людина з інвалідністю другої групи, після двох операцій на серці й пережитої зупинки серця. Тому її доводиться буквально тримати на надії — постійно налаштовувати на позитив, бо страх і відчай могли б просто її зламати».

«Кожна родина повинна робити все, що може»

«Я впевнена, що це допоможе поверненню рідної людини. Навіть якщо не знаєш, яка саме дія стане вирішальною — кожен лист, кожна зустріч, кожне звернення чи поїздка працюють по-своєму і наближають повернення. Для більшості людей життя триває звично, але для тих, хто в полоні, час зупинився — вони не живуть, а просто існують і намагаються вижити. Я хочу повернення не лише свого брата, а всіх полонених, і  родини не мають права втрачати надію — треба стукати в усі двері й робити все, що в твоїх силах».

Зображення посту: «За майже 4 роки полону ми отримали від брата всього кілька звісток»
Фото: особистий архів родини

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.



Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.

Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.

Завантажити ще...
Загальнонаціональна
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
00:00