«Зник під Покровськом, опинився – у Чечні»

36-річний військовий 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Ярослав Партечин не повернувся зі свого другого бойового виходу на Покровському напрямку у червні 2024 року. Деякий час чоловіка вважали зниклим безвісти. Потім рідні захисника побачили його на одному з відео, яке виклали росіяни.

Виявилося, Ярослав потрапив у полон і перебуває в одній із чеченських колоній. Його дружина Тетяна розповіла «Точці Сходу», що нині чекає на будь-яку інформацію про свого коханого від звільнених під час останнього обміну, серед яких були військові з колоній Чечні.

«Повномасштабне вторгнення ми зустріли вдома, на Івано-Франківщині, в селі Нивочин. Вранці 24 лютого здавалося звичайним днем. А коли ми зрозуміли, що відбувається, Ярослав сказав: “Прийде повістка — піду”. Так і сталося, і вже 10 березня він поїхав на навчання, які тривали 2 роки. І тільки після цього чоловіка відправили безпосередньо на фронт. Вперше на бойові позиції він вийшов 1 червня 2024 року. Я пам’ятаю, як важко тоді мені було, адже коханий тиждень не виходив на зв’язок. Я не знаходила собі місця, дуже боялася за нього. Він тоді отримав декілька контузій, але мовчав про це, щоб ми не переймалися. Коли ми говорили відеозв’язком, я бачила, що йому справді було важко і він не міг навіть спати. 12 червня Ярослав знову вийшов на позиції, з яких вже не повернувся». 

«Вважали зниклим безвісти, але, на щастя, вижив»

«14 червня мені принесли сповіщення, що Ярослав зник безвісти, в Покровському районі. Мені було так зле, що я погано усвідомлювала, що відбувається. 21 червня на одному з українських ресурсів я побачила фото мого чоловіка. Ми зрозуміли, що він живий і перебуває в полоні, тож нам трохи полегшало. А через кілька днів з’явилось відео — його розлоге інтерв’ю російським журналістам. Ярослава ретельно розпитували, він відповідав досить спокійно».

«4 грудня росіяни виклали відео з чеченської колонії»

 «На ньому Кадиров відвідував полонених і спілкувався з ними, серед наших хлопців був і Ярослав. У січні цього року йому дозволили зателефонувати додому. Я не знаю, як мені вдалося стриматися, але я зібрала все своє самовладдя, щоб не плакати. Коханий дуже схуд, а розмова вийшла сухою та офіційною. Інакше і не могло бути — нас слухали, і про особисте в таких умовах багато не поговориш, не скажеш, що на серці, не покажеш емоції. Важко з усіх боків, бо серце рветься на частини. Ніхто зі звільнени, поки зі мною не зв’язувався. Ті, що були в Чечні — важкопоранені, але я дуже чекаю на інформацію від них». 

«Всі нервують, чекають і моляться»

«У нас з Ярославом двоє синів. Артему 16 років, молодшому Євгену — 9 років і він дуже важко переживав перші місяці перебування батька у полоні. До того ж не всі люди розуміють, що іноді можна підтримати словами, а іноді треба промовчати, тому що їхня думка може сильно поранити. Євгена довелося рятувати заспокійливими, певний час він навіть не міг спати». 

«Я вірю, що все буде добре і коханий буде вдома»

«Головне, що він живий, а ми будемо чекати скільки треба. Мій чоловік — найкращий в світі, добрий, спокійний, компанійський, веселий, його жарти завжди доречні і дуже смішні. Він смачно готує, вигадує цікаві рецепти і може здивувати, наприклад, круасанами власного виробництва, для мене, на свято (Посміхається). А мені з ним завжди цікаво просто говорити або навіть мовчати». 

«Розголос історій військовополонених має вплив»

«Про полонених, які перебувають в чеченських колоніях раніше навіть не було чутно. Але під час мітингів, акцій на підтримку військовополонених, зустрічей в Координаційному Штабі ми все більше привертаємо увагу до цих людей. І ось результат – повернули кількох полонених з Чечні. Це дає нам надію, що зрушення є і повернення триватимуть». 

---