Олесь Досвітній: письменник та активіст, якого стратили за агітацію на користь України

Сучасники називали його неординарним письменником доби Розстріляного відродження та палким агітатором, який, зрештою, став другою жертвою сталінського терору серед мешканців будинку «Слово» у Харкові. А ще Олесь Досвітній був пристрасним мисливцем, мав величезну колекцію рушниць. Цей факт, врешті-решт, зіграв проти нього – під час обшуків, у його квартирі знайшли зброю і це стало формальним приводом для арешту.

За що ж насправді заарештували, а потім стратили Олеся Досвітнього, навіщо і за  які цінності він боровся – читайте у текстовій версії нашої рубрики «КультСходу». 

Працьовите дитинство та палкий характер 

Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко, більш відомий як Олесь Досвітній, родом з Харківщини – народився у містечку Вовча (нині Вовчанськ) у 1891 році в сім’ї дрібного крамаря. Сім’я була бідною, семеро дітей, тож батьки змалку привчали Олеся до самостійності та працьовитості.

Ці якості допомогли хлопчині у навчанні – земську чотирирічну школу він закінчив екстерном, за два роки. Потім – пішов працювати писарем у земську управу. Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олесь особисто брав участь у суспільних подіях – працював кореспондентом, зокрема, публікувався у київській газеті «Рада».

А у 1912 році, склавши іспити екстерном, вступив на фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Щоправда, провчився там лише два роки — відрахували за поширення нелегальної літератури і участь у революційних гуртках.

Так Олесь повернувся додому і влаштувався працювати на цукроварню. Водночас ні на мить не полишав самоосвіти й вдосконалював свої літературні здібності. Але у той час його твори не друкувалися, бо дух боротьби за справедливість та підбурення до протестів фігурували бодай чи не в кожному тексті Досвітнього.

Перший вирок, побіг та повернення в Україну

Із початком Першої світової війни Олеся Досвітнього взяли писарем до штабу Кавказького корпусу. Але і там він протримався недовго – через два роки, за підбурювання солдатів до бунту проти тодішньої влади, його засудили до розстрілу. Проте Олесю вдалося втекти. Пройшовши понад 800 км, він пішки дістався Харкова. Далі, за допомогою друзів, через Самару — до Середньої Азії (це ще 1 200 км), потім – Китаю, Японії та США. До Сан-Франциско Досвітній дістався пароплавом і влаштувався там кореспондентом у соціал-демократичну газету «Нова рада». 

На Батьківщину повернувся вже після завершення революції, у 1918 році. Харківський революційний комітет одразу ж дав Досвітньому доручення — вести агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи їм свою відданість революційним ідеалам. 

Паралельно письменник друкував свої перші збірки, став членом організацій «Гарт» і ВАПЛІТЕ, а згодом й Спілки радянських письменників. 

У 1919 році  Олесь Досвітній вступив до компартії і разом із дружиною мав очолити підпільну пропагандистську діяльність проти польської влади на Галичині. Спершу працював у Києві, а згодом перебрався до Львова. Але коли поляки його викрили, на 7 місяців відправили до в’язниці. Спершу у Люблін, а згодом — до Варшави. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє», який надрукували у 1928 році. 

Під час перебування у в’язниці Досвітній завершив своє перше оповідання — «Розкаяння», писав, до речі, виключно українською. 

Літературний зліт та арешт

У 1920 році, після обміну полоненими між польською та радянською владами, Олесь Досвітній повернувся в Україну. Оселився у будинку «Слово» у Харкові, працював політичним комісаром і редактором комуністичних газет – «Більшовик», «Хліб і залізо», «Зірка» тощо. Тоді він був у центрі літературного життя країни. Окрім публіцистики, видав низку оповідань та повістей. Зокрема, «Алай», «Американці», «Нотатки мандрівника», «Гюлле», «Кварцит». У них він проводив паралелі між життям «інших світів» із становищем українців. Твори Досвітнього згодом переклали англійською, німецькою, російською та іншими мовами. 

У 1924 році Олесь очолив Українське товариство драматургів і композиторів. Потрапивши у нове оточення українських митців, він все більше усвідомлював хибність ідеології радянської влади. 

19 грудня 1933 року в його квартиру прийшли з обшуком, а самого письменника заарештували, звинувативши у «приналежності до української контрреволюційної організації та спробах повалити радянську владу». 

«Я пам’ятаю сонячний день, хвіртку двору будинку “Слово”, біля якої стояли Досвітній і Епік. Я чимось був дуже обурений, а вони лагідно мене заспокоювали, казали, що все добре, а над ними, молодими, стрункими і красивими, смерть із тьми вже замахнулася своєю гострою і безпощадною косою… А, може, й знали, бо за ними вже ходили її тіні», – писав у своїх спогадах Володимир Сосюра.

Пізніше до справи Досвітнього долучили ще й обвинувачення щодо замаху на партійного діяча Павла Постишева. Адже в будинку де мешкав Олесь, під час трусу знайшли мисливську зброю.

Стратити, не можна помилувати 

Під час одного із допитів у Досвітнього вибили «щиросердне зізнання». Згодом, щоб врятувати собі життя, він написав звернення до слідчого органу, де просив про помилування й можливість довести свою відданість радянській владі. На що слідчий запропонував покарати відступника 10 роками трудових таборів, але на вимогу прокурора «судова трійка» засудила Досвітнього до розстрілу. 

Лише в жовтні 1955 року, більш як за двадцять років після страти, на клопотання дружини письменника й за протестом прокурора, військовий трибунал закрив справу через відсутність складу злочину. Ще за рік письменника реабілітували посмертно.

Читайте також: Ігор Краснослободцев: альпініст зі Сватового, ім’ям якого назвали льодовик

---