Від сільської вчительки до зірки епохи: історія акторки з Луганщини Любові Ліницької

Вона народилася у маленькому селі на Луганщині, а згодом стала зіркою українського театру, про яку говорили нарівні з Марією Заньковецькою.

Любов Ліницька пройшла шлях від сільської вчительки до однієї з найвідоміших акторок своєї епохи — і майже двадцять років була окрасою театру Панаса Саксаганського.

Як їй вдалося підкорити українську сцену та чому сучасники називали її однією з найсильніших акторок свого покоління — у матеріалі «Точки Сходу».

Коли одна вистава перевернула світосприйняття

Любов Ліницька народилася у 1866 році в слободі Преображенській Куп’янського повіту (нині — територія Луганської області).

Її батько був священником, але у 70-х роках ХІХ століття відмовився від сану. Після цього родина переїхала до Харкова, де він почав учителювати. Ліницькі жили дуже скромно — батькової зарплати не вистачало на пристойне життя.

У той час родину підтримав дядько Любові по материнській лінії — настоятель одного із соборів Таганрога. Він не лише допомагав Ліницьким грошима, а й на деякий час забрав племінницю до себе. Також возив її до родичів у Ростов-на-Дону, Чернігів та на її малу батьківщину — Куп’янщину, де вона вперше побачила вистави трупи «батька українського професійного театру» Марка Кропивницького.

Через деякий час Любов повернулася до Харкова та вступила до гімназії, яку закінчила у 1884 році. Тоді ж вона побачила гру відомих українських акторів — Миколи Садовського та Марії Заньковецької. Саме після цього Ліницька закохалася в театр і вже не уявляла себе ніким іншим, окрім акторки.

Після випуску з гімназії вона деякий час працювала вчителькою на Донеччині та паралельно почала пробувати себе на сцені в аматорських театральних гуртках.

У 1886 році Ліницька поїхала до Єлисаветграда, де саме гастролювала трупа Марка Кропивницького. Після однієї з вистав Любов підійшла до режисера з проханням взяти її до трупи. Той записав її адресу і сказав чекати.

Натомість у Харкові акторку помітив керівник іншої — російської — трупи та запросив її до свого театру. Ліницька погодилася, але пропрацювала там недовго — її не влаштовував репертуар. А вже через рік отримала нове запрошення — до трупи, де ставили і російські, і українські вистави. Проте акторка одразу поставила умову: гратиме лише в українських постановках.

Тоді ж вона зустріла свого майбутнього чоловіка — актора Івана Загорського. Згодом у подружжя народився син В’ячеслав, який також став актором. Але родинна історія Ліницької виявилася трагічною: чоловік помер у 46 років, а син — не доживши місяця до свого 19-річчя, від іспанського грипу.

Із плеяди корифеїв

З 1887 року Любов Ліницька почала виступати разом із чоловіком у різних театральних колективах. Її талант швидко розвивався, і незабаром вона вже виконувала головні ролі. Саме тоді про неї згадали і в трупі Кропивницького, який колись попросив її зачекати.

У квітні 1889 року молода акторка дебютувала в ролі Наталки у виставі «Наталка Полтавка» на сцені Єлисаветградського театру.

Найяскравіший період її кар’єри пов’язаний із театром Панаса Саксаганського, де вона працювала майже двадцять років.

За цей час Ліницька виконала близько 120 ролей — від драматичних до комедійних. Серед найвідоміших — Галя («Назар Стодоля» Тараса Шевченка), Маруся («Маруся Богуславка» Михайла Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного), Анна («Украдене щастя» Івана Франка) та інші.

Любов Ліницьку також називають однією з перших українських театральних акторок, чию гру зафіксували на кіноплівці. Так, у 1909–1910 роках були зняті кілька вистав українського театру, серед яких — «Наймичка» Івана Карпенка-Карого, де Ліницька виконувала роль Харитини.

Попри вік і підірване після смерті сина здоров’я, акторка продовжувала активно виступати на сцені, брала участь у створенні одного з перших державних театрів УРСР у Коростишеві та однією з перших отримала звання народної артистки.

Любов Ліницька померла раптово 5 лютого 1924 року в Києві у віці 58 років — саме тоді, коли збиралася на чергову репетицію до театру «Жовтень», де працювала в останні роки життя.

Читайте також: Літопис опору Луганщини: історія письменниці з Сіверськодонецька Світлани Талан

---

---