Через катування в російському полоні Борис Задорожний втратив зір, а його батька вбили

2 хвилини на читання
Зображення посту: Через катування в російському полоні Борис Задорожний втратив зір, а його батька вбили
Борис Задорожний / Скриншот з відео «Громадського радіо»

25-річний Борис Задорожний із Херсонщини пережив російський полон, катування та втрату батьків. Після звільнення він оселився в Одесі, навчився жити без зору, знайшов кохану людину й опанував професію масажиста. Його історію розповідає «Громадське радіо».

До повномасштабної війни Борис жив у селі на лівобережжі Херсонщини. Працював на різних роботах, зокрема на сільськогосподарських полях, зустрічався з друзями, захоплювався мотоциклами та колекціонував моделі автомобілів, літаків і мотоциклів.

Коли російські війська окупували його село, Борис залишився вдома разом із батьками та бабусею. Перший раз російські окупанти затримали Бориса восени 2022 року. Разом із другом його доставили до комендатури, звинуватили у фотографуванні російських позицій і передачі інформації українській стороні. Десять днів хлопці провели в ямі.

У лютому 2023 року Борис знову потрапив у поле зору окупантів. Під час святкування дня народження одного зі знайомих компанія ввімкнула українську музику. Наступного дня росіяни оточили село, затримали людей і вивезли їх до посадки.

За словами Бориса, затриманих били, а потім змушували бігти через заміновані ділянки. Його друг на одній із мін підірвався і не повернувся.

Згодом росіяни прийшли й до родини Задорожних. Батька Бориса затримали 3 червня 2023 року. Під час обшуку його вивезли на допит, але додому вже не повернули.

Пізніше окупанти забрали самого Бориса та його матір. Їх привезли до підземної катівні й помістили в одиночні камери. Батько на той час також перебував там, але в іншому приміщенні.

Росіяни вимагали, щоб родина зізналася у співпраці з українськими спецслужбами, передачі координат російських військових і диверсіях. Борис розповідає, що окупанти застосовували до них катування та погрожували розправитися з рідними, які жили в Києві.

«Вони знали адреси моїх брата й сестри, які на той час жили в Києві. Вони знали їхні адреси і погрожували, що туди залетить ракета. Все одно кожен із нас мовчав, навіть коли вони казали, що ми будемо твоїй матері шкіру по шматочках зрізати, і ти будеш на це дивитися», — розповів Борис.

Родина провела в катівні приблизно півтора місяця. За словами хлопця, звільнити його та матір вдалося після того, як батько взяв на себе всі звинувачення, які росіяни висували родині.

«Вони відпустили нас у вимогу того, що батько взяв усю провину на себе. Всі ті моменти, які вони нам пред’являли, він взяв на себе з вимогою, що вони нас із мамою відпустять», — пригадує Борис.

Але батько додому так і не повернувся. Приблизно через місяць його тіло знайшов односелець у посадці. Чоловік упізнав його за одягом, обручкою та невеликим татуюванням на пальці. Тіло було наполовину в землі, а під ним окупанти залишили дві розтяжки.

Батька поховали напередодні його 44-го дня народження. Росіяни привезли тіло в закритій труні та заборонили родині її відкривати. Навіть під час поховання окупанти стежили за родиною.

Після полону Борис зрозумів, що не бачить

Коли Бориса та його матір випустили з катівні, хлопець уперше усвідомив, що втратив зір.

«Я вийшов на поверхню разом з мамою, і мама сказала: “Невже білий день на вулиці! Я бачу”. А я зрозумів, що я нічого не бачу», — розповів він.

7 вересня 2023 року Бориса з мамою викликав до себе комендант. Він дав родині час до 15 вересня, щоб залишити окуповану територію, і пообіцяв оформити необхідну перепустку.

Зрештою вони виїхали до Одеси. Однак навіть після цього окупанти продовжували писати Борису та погрожувати розстріляти його близьких, якщо він не повернеться. Хлопець відповідав, що всі, ким його намагалися залякати, вже перебувають на підконтрольній Україні території. Згодом повідомлення припинилися.

Після полону Борису зробили операцію на очах. Лікарям вдалося зберегти очі, але повернути зір не вийшло. Операцію провели безоплатно. Також із хлопцем працювали психологи.

Відновлення було непростим. Борис розповідає, що понад три роки майже щоночі бачив кошмари, у яких знову переживав події полону.

«Деякий час на початку після виїзду з окупації була у мене реабілітація взагалі психологічна, моральна. Тобто намагалися психологи зі мною працювати, відновлювати мене у тому плані, щоб мені перестали хоча би снитися кошмари. Тому що снилися вони мені понад три роки майже щоночі. Я досі в тих кошмарах переживаю ті дні. Я знову відчуваю те, що відчував там», — каже хлопець.

У січні 2025 року Борис втратив і маму. Жінка померла 6 січня в Одесі. За словами хлопця, під час перебування в окупації вона зазнала численних травм, які згодом позначилися на її здоров’ї.

Після переїзду до Одеси Борис залишився практично без рідних поруч. Спочатку йому було складно зрозуміти, як жити далі та з чого починати. Підтримку він знайшов у спільноті TikTok: люди допомагали йому морально та фінансово.

Згодом у житті Бориса з’явилася Марина. Вони познайомилися через спільних друзів, почали спілкуватися, а пізніше зрозуміли, що хочуть бути разом. Борис називає дівчину своєю найбільшою підтримкою.

«Якби не вона, я би дійсно не став і не думав би стати тим, ким я можу стати. У мене б не було ніяких планів, мрій на майбутнє. У мене б не було нічого. Все завдяки їй, завдяки її підтримці моральній і фізичній. Вона займалася лікарнями зі мною. Вона зробила дуже багато в моєму житті», — розповідає хлопець.

Поступово Борис пристосувався до життя без зору. На смартфоні користується спеціальною програмою, яка озвучує інформацію з екрана. Завдяки їй він може вести сторінку в TikTok, листуватися та користуватися іншими застосунками.

Також навчився орієнтуватися в приміщеннях на дотик, самостійно прибирати, готувати їжу та ходити до магазинів. Коли кілька днів поживе в новому місці, вже приблизно знає, де що лежить.

У 2024 році Борис пройшов курси масажу. Його найближча мета — відкрити масажний кабінет і мати змогу заробляти власною справою.

Якої допомоги потребують переселенці з інвалідністю

Окрім коштів на власну справу, Борис говорить про ще одну проблему — житло для переселенців з інвалідністю. За його словами, оренда квартири та комунальні платежі становлять значне фінансове навантаження, особливо для людей, які втекли з окупації та втратили можливість самостійно забезпечувати себе так, як раніше.

«Такі в основному фінансові, орендні, комунальні витрати. Це дуже важко для таких людей, як я, і схожих на мене, які втекли з окупації, пережили таке. Та навіть не те, що з окупації втекли, навіть люди, яким просто немає зараз куди дітися, багато людей таких бачу, знаю, що шукають собі щось, коли можна було б, щоб держава у цьому якось сприяла», — розповідає Борис.

Він вважає, що держава має більше уваги приділяти житловим потребам переселенців з інвалідністю, які після евакуації змушені самостійно оплачувати оренду та облаштовувати побут.

Попри пережите, Борис будує плани на майбутнє.

На підтримку Бориса «Громадське радіо» зібрало 500 тисяч гривень. Ці кошти мають допомогти йому придбати необхідне обладнання та розпочати власну справу.

Читайте також: «Чи є світло в кінці тунелю?» Історія митця з Маріуполя, який пережив полон і відновив свій театр



Зроби Точку Сходу своїм джерелом новин у Google

Додати у Google

Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.

Завантажити ще...
Загальнонаціональна
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
00:00