«Донеччина — не російський край»: історик із Дружківки дослідив архіви
Історик із Дружківки Володимир Качур знайшов в архівах докази того, що наприкінці XVIII століття більшість населення Бахмутського повіту становили українці. Це підтверджують ревізькі списки 1795 року, які він дослідив.
Про свої знахідки та історію заселення Донеччини краєзнавець розповів в інтерв’ю «Суспільне Донбас».
Володимир Качур багато років досліджує минуле Дружківки та навколишніх населених пунктів. Його попередня робота допомогла змінити офіційну дату заснування міста: замість 1781 року її перенесли на 1768-й.
Цього разу історик працював із ревізькими списками Бахмутського повіту 1795 року, укладеними з урахуванням даних 1782 року. Архівний фонд налічує близько 800 сторінок. Частина документів пошкоджена або вицвіла, а старий почерк ускладнював їх прочитання.
Попри це, Качуру вдалося дослідити відомості про мешканців 80 сіл та їхніх землевласників. За його підрахунками, у цих населених пунктах проживали понад 16 тисяч людей. Переважну більшість — близько двох третин — становили українці.
«Списки документально підтверджують, що перевагу мали — значну перевагу, до двох третин у населенні Бахмутського повіту — українці», — розповів історик.
За словами Володимира Качура, заселення територій сучасної північної Донеччини почалося задовго до того, як Російська імперія почала роздавати тут землі своїм військовим і чиновникам.
Першими поселенцями краю були запорозькі козаки, які створювали поселення та облаштовували хутори. Йдеться, зокрема, про території сучасних Бахмута, Дружківки, Костянтинівки, Олександрівки та Софіївки.
Як історичне джерело краєзнавець наводить праці єпископа Макаревського Катеринославського — одного з перших дослідників цього краю.
Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році ці землі перейшли під контроль Російської імперії. Царська влада почала роздавати їх військовим і чиновникам. Нові власники мали заселити отримані території протягом трьох років.
За дослідженням Качура, понад половина з 80 опрацьованих сіл належала російським військовим. Щоб заселити свої володіння, вони запрошували переважно селян зі Слобожанщини, обіцяючи їм пільги та кращі умови життя.
«Чому зі Слобожанщини? Тому що там ще не введене кріпосне право, як у Росії. Але вже починається скасування козацтва. І тут їм обіцяли пільги», — пояснив історик.
Українське походження переселенців дослідник визначав не лише за місцями їхнього попереднього проживання, а й за прізвищами, які збереглися в документах.
Серед них — Дорошенко, Колісниченко, Литвиненко, Василенко, Руденко та Лазаренко. За словами Качура, такі прізвища характерні для Лівобережної України та Слобожанщини.
Водночас у списках є відомості й про селян, яких поміщики привозили з російських губерній. Наприклад, у селі Райському частина мешканців походила із Сибірської губернії. В архівних документах їх позначили як кріпаків.
Володимир Качур вважає, що результати його дослідження спростовують твердження російського президента Володимира Путіна про нібито російське походження Донеччини.
«Цей список відображає, що це переважно українські селяни. Отже, це розвінчує твердження Путіна, що Донеччина російський край. Він — не російський, і це видно за даними архівних матеріалів перепису 1795 року», — наголосив краєзнавець.
Він також проводить паралелі між політикою Російської імперії та діями сучасної Росії на окупованих українських територіях. На його думку, імперська політика не змінилася: Росія й далі намагається встановлювати контроль над українськими землями та насаджувати там власну ідентичність.
Читайте також: Що Росія зробила з економікою Донбасу: «Точка Сходу» презентувала мультимедійне дослідження