«Тільки не забудьте про мене»: як повернути цивільних українців з російського полону
Роки без зв’язку, вироки на десятиліття та боротьба за допомогу навіть після звільнення. На десятому «Фестивалі думок» у Києві говорили про те, що заважає повертати цивільних і підтримувати тих, хто чекає на них удома. Дискусію модерувала журналістка «Точки Сходу» Ганна Дробот.
«Тільки не забудьте про мене, благаю, тільки не забудьте», — ці слова Людмила Гусейнова почула від Ольги Мелещенко, коли виходила з камери, ще не знаючи, куди її ведуть.
Людмила Гусейнова провела в полоні окупантів три роки і 13 днів. Її заарештували ще до початку повномасштабного вторгнення. Після повернення з полону Людмила заснувала громадську організацію «Нумо, сестри!» та бореться за права цивільних заручниць. На дискусії вона розповіла, з якими проблемами стикаються звільнені цивільні полонені та їхні родини навіть після повернення.
У розмові також взяли участь голова Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко, сестра незаконно ув’язненої журналістки Ірини Левченко Олена Руденко та представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Владислав Кулик.
Скільки цивільних утримує Росія і чому повної картини немає
За даними, які під час дискусії навів Владислав Кулик, близько 16 тисяч цивільних вважаються зниклими безвісти або перебувають у полоні Росії.
Це загальна цифра, яка охоплює обидві категорії. Вона не означає, що утримання всіх цих людей підтверджене.
За словами представника Офісу омбудсмана, на момент дискусії Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив утримання 840 цивільних. Ще понад тисяча людей підтвердження отримали іншими способами.
«Однак їх може бути більше. Ця цифра, яку я озвучую, — це безпосередньо ті люди, про яких ми знаємо точно, де вони перебувають», — пояснив Кулик.
Людмила Гусейнова звертає увагу на тих, хто може залишатися поза відомими списками. Якщо в людини немає близьких на підконтрольній території або її родина також живе в окупації, інформацію про затримання значно складніше зібрати й передати.
Тому свідчення звільнених стають одним зі способів знайти тих, про кого досі нічого не було відомо.
«Ми збираємо будь-яку інформацію: коли дівчата повертаються з полону, хто з ким сидів у камері, хто був у сусідній камері. Але це не статистика — це історія тих, хто намагається вижити», — говорить Гусейнова.
За словами Кулика, від 2014 року з полону повернулися 903 цивільні, про яких відомо державі. З них 456 — у межах обмінів. Решта повернулися іншими шляхами, зокрема самостійно після виходу з місць утримання.
«Полон однієї людини — це полон усієї родини»
Журналістка з Мелітополя Ірина Левченко залишилася в окупованому місті разом із чоловіком. Як розповіла її сестра Олена Руденко, Ірина вважала, що ще може бути корисною.
На той час подружжя вже було на пенсії. Родина сподівалася, що через вік і те, що Ірина офіційно не працювала, переслідувань вдасться уникнути.
Але 6 травня 2023 року Ірину та її чоловіка затримали. Що саме привернуло увагу російських силовиків, близькі достеменно не знають.
Олена припускає, що причиною могли стати фотографії: її сестра любила фотографувати. Але наголошує, що це лише припущення родини. Точні обставини вони сподіваються почути від самої Ірини після повернення.
За словами Олени, 4 вересня Ірині винесли вирок — 15 років ув’язнення. А 16 вересня журналістці виповниться 65 років.
На момент дискусії близькі не мали певності навіть щодо її місцеперебування: чи залишалася вона в Мелітополі, чи її знову перевезли до Донецька. Невідомо було й те, де її утримуватимуть надалі.
Родина пише листи, розповідає про Ірину в Україні та за кордоном, зустрічається з людьми, які можуть допомогти привернути увагу до її справи.
Олена сподівається, що розголос сприятиме звільненню або хоча б полегшенню умов утримання сестри. Для неї це щоденна робота без певності, коли буде результат.
«Полон однієї людини — це не полон однієї людини, це полон усієї родини», — говорить вона.
Як тримати зв’язок з полоненими
Частину цивільних Росія утримує фактично без зв’язку із зовнішнім світом. Тетяна Катриченко використовує для цього термін «інкомунікадо»: людина ізольована, а близькі не можуть у звичайний спосіб написати їй, передати речі чи поговорити телефоном.
За її словами, так утримують, зокрема, близько 200 цивільних із Київщини, які залишаються на території Росії.
Інша ситуація — коли проти людини розпочинають кримінальне переслідування. Тоді іноді з’являється можливість залучити адвоката, надіслати листа, передати продукти чи речі.
Однак навіть ці можливості залежать від багатьох обставин. Якщо на окупованій території залишилися родичі, організувати передачу може бути простіше. Якщо ні — доводиться шукати посередників.
Катриченко пояснює: часто це люди, які мають російські номери телефонів і рахунки або можуть здійснювати необхідні платежі через треті країни. Організаційний і фінансовий тягар переважно несуть близькі полонених. На її думку, родинам бракує зрозумілого місця звернення, де вони могли б отримати комплексну безоплатну допомогу.
«У нас немає досі єдиного вікна, куди всі родичі цивільних затриманих можуть звернутися і сказати: “Нам потрібна ось така допомога”. А єдине вікно каже: “У нас є такий інструментарій, ми вам допоможемо, і для вас це безкоштовно”», — пояснює Катриченко.
Владислав Кулик зі свого боку розповів, що Офіс омбудсмана та Координаційний штаб можуть долучатися до пошуку й залучення адвокатів після звернення родини.
Також, за його словами, діє механізм передавання листів і гуманітарних посилок через комунікацію між офісами уповноважених України та Росії за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Водночас він визнав: передане доходить не до всіх.
Як визнати факт утримання та встановити статус полоненого
Однією з найгостріших тем дискусії стало визнання статусу цивільних, які пережили полон або досі перебувають у ньому.
Людмила Гусейнова наполягає на окремому статусі цивільного полоненого, бо нині його не існує. Для неї це питання і державної підтримки, і того, як держава називає досвід цих людей.
«Їх називаються незаконно затриманими. Але не можна незаконно затримувати на три, на чотири, на п’ять років. Не можна незаконно затримувати і засуджувати на 18, на 20, на 28 років. Це люди, які є полоненими», — говорить вона.
В Україні діє механізм встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії. Відповідне рішення комісії відкриває доступ до передбачених державою видів підтримки.
Однак, як наголосили учасники дискусії, встановлення такого факту й запровадження окремого статусу — різні питання.
Владислав Кулик пояснив, що спеціальний закон №2010-IX визначає категорії людей і підстави, за якими комісія може ухвалити рішення. Не всі цивільні, яких утримувала Росія, підпадають під ці умови.
Тетяна Катриченко, яка є членкинею комісії, пов’язує цю проблему з підходом, закладеним у закон: він мав забезпечити захист, зокрема, цивільним, яких переслідували через проукраїнську позицію та громадську діяльність.
Після повномасштабного вторгнення масштаби затримань різко зросли. Російські сили забирали людей за різних обставин, а причини переслідування не завжди відомі навіть самим родинам.
«Росія може затримати не тільки за те, що людина вчиняла якісь дії. Вона може затримати, бо підозрює у вчиненні таких дій», — пояснює Катриченко.
Водночас комісія має діяти в межах визначених законом підстав. Через це частина заявників отримує відмови.
Правозахисниця також повідомила, що на момент дискусії роботу комісії після реорганізації Міністерства розвитку громад та територій ще не відновили.
Яку допомогу передбачено
За словами Владислава Кулика, після встановлення відповідного факту родина може отримувати щорічну державну грошову допомогу — 100 тисяч гривень за рік утримання близької людини.
Він визнав, що ця сума не завжди покриває потреби, особливо якщо родичі самостійно оплачують адвокатські послуги.
Окремо Кулик розповів про альтернативний механізм підтримки цивільних після повернення, передбачений урядовою постановою №1775. За його поясненням, ідеться про першочергову допомогу, відновлення документів, заходи реінтеграції та разову виплату у 50 тисяч гривень.
Учасники дискусії також говорили про труднощі з оформленням пенсій, доступом до освіти та оздоровленням дітей, чиї рідні перебувають у полоні. Окремо обговорили залучення міжнародних посередників до звільнення цивільних і необхідність терміново повертати літніх та тяжкохворих людей, які не мають часу чекати на тривалі дипломатичні рішення.
Для «Точки Сходу» ця розмова була особливо важливою, адже цивільний полон, повернення українців і підтримка їхніх родин — одна з ключових тем нашого медіа. Ми розповідаємо історії цих людей, даємо слово їхнім близьким і порушуємо питання, які потребують відповідей та дій з боку держави.
«Для нас тема цивільного полону — не просто одна з багатьох. Ми постійно розповідаємо історії людей, яких утримує Росія, говоримо з їхніми рідними та стежимо за тим, що відбувається після звільнення. Нам важливо, щоб про цих людей не забували, а проблеми, з якими вони та їхні родини стикаються, не залишалися без уваги. Ми дякуємо БФ “Схід SOS” за можливість озвучити та разом шукати відповіді на “Фестивалі думок”», — говорить журналістка «Точки Сходу» Ганна Дробот.
10-й «Фестиваль думок» відбувся 12 вересня у Києві. Це щорічна інтелектуальна подія, яка об’єднує людей навколо відкритого діалогу, нових ідей та пошуку рішень для майбутнього України.
Фестиваль має вже кількарічну історію. Вперше його провели у 2017 році в Сіверськодонецьку — тоді він зібрав близько 500 учасників. Після окупації міста у 2022 році захід продовжили у змішаному форматі — онлайн та офлайн у Дніпрі, а згодом фестиваль переїхав до Києва, де проходить і нині.
Щороку «Фестиваль думок» збирає представників влади, громадського сектору, міжнародних організацій, бізнесу та всіх, хто хоче долучитися до важливих суспільних дискусій.
Читайте також: «Точка Сходу» на ПОРУЧ KYIV FEST: говорили про молодь в окупації та шлях додому
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
