Як не втратити людину після полону?

Автобуси, українські прапори, сльози, обійми і перші дзвінки рідним. Люди, яких чекали роками, нарешті вдома! Але після цих кадрів починається інший етап повернення з полону. Вже протягом першого місяця людині потрібно пройти медичні обстеження, відновити документи, розібратися з державними процедурами та ухвалити рішення про своє майбутнє. А часто ще і знайти житло, бо рідне місто окуповане, а повертатися більше немає куди. Як працює система підтримки звільнених з російського полону?  Про це говорили під час панельної дискусії «Як не втратити людину після полону» на форумі «Збереження та відновлення людського капіталу в умовах війни», який про провела «Точка Сходу».

Ця розмова стала продовженням проєкту «Полонені», який реалізує «Точка Сходу». Його авторка, журналістка Ганна Дробот, уже підготувала понад 270 історій військовополонених і цивільних, а також підтримує зв’язок із їхніми родинами. Редакція стежить за обмінами, радіє кожному поверненню своїх героїв і розповідає про нього.

Але з часом стало зрозуміло: важливо говорити не лише про очікування та звільнення, а й про те, що відбувається з людьми після полону. Тому редакція вирішила винести цю тему за межі журналістських матеріалів і обговорити її разом із тими, хто безпосередньо працює зі звільненими та їхніми родинами.

У дискусії взяли участь захисник Маріуполя, колишній військовополонений Сергій Яровий, який зараз працює тренером із посттравматичного зростання ГО «Серце Азовсталі» та очолює Центр підтримки ветеранів Маріупольського державного університету, директорка ГО «Серце Азовсталі» Тетяна Мальцева, керівниця проєкту «Прапор надії» Анастасія Савова та керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.

Перший місяць після обміну

Захисник Маріуполя Сергій Яровий пережив російський полон, а тепер допомагає іншим звільненим військовим. Зараз він тренер із посттравматичного зростання ГО «Серце Азовсталі» та голова Центру підтримки ветеранів Маріупольського державного університету.

Чоловік добре пам’ятає свій перший місяць після повернення і говорить про нього зовсім не як про час спокою. За цей місяць потрібно пройти медичні обстеження, відновити документи, поспілкуватися з представниками кількох державних структур. А ще розповісти про тих, хто залишився в полоні, про побратимів, з якими перебував або про яких чув.

Сергій згадує, що з представниками однієї з організацій розмовляв тиждень, щодня по три години. Вони говорили про людей, з якими був знайомий, і про тих, чия доля залишалася невідомою.

«В перший місяць на тебе звалюється дуже багато питань і ти не встигаєш. Ти просто розгублений і навіть не розумієш, які потреби маєш закривати в першу чергу», — говорить Сергій.

Військовому пощастило з підтримкою патронатної служби «Азову». Він наголосив, що саме служба його підрозділу багато зробила для нього та його побратимів по всім напрямкам підтримки та потреб. Але, за його словами,  така допомога є не в кожній військовій частині і він особисто знає людей, які після початкового етапу реабілітації залишилися сам на сам із проблемами.

Реабілітація звільнених із російського полону починається ще в автобусі, який везе їх від кордону. Поруч перебувають, медики та консультанти,  які допомагають пройти перші години після звільнення. Про це розповів Петро Яценко, керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Після обміну люди отримують сезонний одяг, їжу, речі першої необхідності та пам’ятки з інформацією про подальші дії. Далі вони прямують в лікувальний заклад, проходять медичні обстеження, щоб оцінити їх стан здоров’я, отримують психологічну підтримку.

У 2022 році перший етап реабілітації в лікарні тривав всього два тижні, а зараз його подовжили до місяця. За словами Яценка, це пов’язано з тим, що люди перебувають у російському полоні дедалі довше, а наслідки ув’язнення потребують тривалішого відновлення, бо людина має повернутися до життя, яке за роки її відсутності могло змінитися до непізнаваності, а іноді треба навіть наново опановувати звичайні побутові навички.

«Приблизно рік тому один зі звільнених говорив мені що, навіть телефоном не міг користуватися. Просто забув, як це робиться», — розповідає Петро Яценко.

Керівник пресслужби зауважує, що до підтримки звільнених залучені різні державні установи, зокрема Міністерство охорони здоров’я та Міністерство соціальної політики. Координаційний штаб координує взаємодію відомств і допомагає звільненим орієнтуватися в доступних програмах. Серед можливостей: психологічна допомога, відпочинок та оздоровлення, перенавчання та перекваліфікація, а також фінансові інструменти для започаткування власної справи.

Окремо Яценко звернув увагу на психологічне відновлення. Якщо перший етап медичної реабілітації має визначені часові межі, то психологічна допомога, за його словами, може бути потрібна роками.

Як працює індивідуальний супровід

Коли реабілітація триває роками, значну частину допомоги беруть на себе громадські організації та патронатні служби, які супроводжують звільнених військових.

Тетяна Мальцева, директорка ГО «Серце Азовсталі», розповідає, що за роки роботи із захисниками Маріуполя організація дійшла висновку, що після полону людині потрібен не лише доступ до медичних чи соціальних послуг, а і підтримка того, кому вона може довіряти.

Одним із підходів стала програма посттравматичного зростання, у якій звільнені з полону ветерани після спеціальної підготовки допомагають своїм побратимам. Зокрема, Сергій Яровий протягом року навчався, щоб стати тренером і працювати з іншими ветеранами.

«Хлопці-тренери за принципом “рівний — рівному” формують довіру. І далі складається індивідуальний шлях кожного ветерана. Комусь достатньо тільки полікуватися і поїхати до родини. А комусь потрібно пів року-рік супроводження», — пояснила Тетяна Мальцева.

За її словами, організація починає працювати зі звільненими ще під час їхнього перебування у госпіталі. Надалі допомога залежить від конкретних потреб: лікування, житла, навчання, працевлаштування чи адаптації до цивільного життя.

«Наша головна мета — допомогти хлопцям знайти контроль над власним життям. Їм потрібен індивідуальний супровід. Супровід не місяць, а стільки, скільки потрібно », — наголошує директорка ГО.

Про наслідки багаторічного ув’язнення говорить і Анастасія Савова, керівниця проєкту «Прапор надії» та представниця благодійного фонду «Сталеві». Особисто вона стикнулась з цією проблемою після повернення її батька, захисника Маріуполя, з російського полону. Саме тоді вона вирішила подати петицію щодо визнання захворювань, набутих у полоні, такими, що пов’язані із захистом Батьківщини.

«У полоні людина продовжує знаходитися в стані війни. І це не закінчення бойового шляху», — наголошує Анастасія.

Вона розповіла, що також вдалося домогтися змін, які передбачають виплату 50 тисяч гривень протягом перших трьох місяців лікування для визначених категорій військовослужбовців.

Петро Яценко навів приклад зубопротезування, однієї з поширених проблем людей, яка виникає через критично погане харчування та умови утримання,  і через це люди повертаються із серйозними стоматологічними проблемами. Це лікування іноді коштує сотні тисяч гривень, а державного фінансування не завжди достатньо. Тому до допомоги долучаються благодійні та міжнародні фонди.

Тетяна Мальцева наголосила, що для ефективної підтримки звільнених із полону важливо налагодити взаємодію між державними установами, патронатними службами та громадськими організаціями.

Як приклад вона навела співпрацю із супроводом «Азову». В цьому маршруті держава забезпечує початкове лікування та реабілітацію, патронатна служба координує подальші потреби військового, а громадські організації долучаються до індивідуального супроводу — допомагають продовжити лікування, здобути нову професію чи повернутися на службу.

Петро Яценко пояснив, що тривалий супровід після звільнення не входить до основних функцій  Координаційного штабу, але водночас консультанти організації можуть допомогти розібратися з проблемою, скерувати до відповідних установ або сприяти її вирішенню. Для цього працює мережа громадських приймалень, зокрема в Києві, Харкові, Миколаєві, Вінниці та Львові.

Куди повертатися?

Для багатьох звільнених із полону захисників повернення до рідного міста неможливе, бо їхні домівки залишилися на окупованій території або були зруйновані. Після лікування людям доводиться шукати нове житло, роботу та влаштовувати життя в незнайомих громадах.

Тетяна Мальцева говорить, що організація «Серце Азовсталі» допомогла захисникам Маріуполя отримати понад 400 квартир. Водночас потреба в житлі значно більша, а можливості громадських організацій обмежені, тому громадам потрібно розробляти довгострокові програми підтримки ветеранів.

«Громади повинні бути зацікавлені, щоб ветерани жили саме в їхніх громадах. Тому що це наше майбутнє. Економічне майбутнє», — говорить Тетяна Мальцева.

Знайомитись з родиною наново

Повернення з полону не означає автоматичного емоційного повернення до родини. Доводиться не просто відновлювати звичний побут, а і будувати стосунки, пояснила Анастасія Савова. Готуватися до цього, за її словами, варто ще під час очікування звільнення.

«Дуже важливо, щоб було розуміння того, що ви змінились як родина, і людина змінилась. І вам тепер треба знову познайомитись, і вам треба побудувати нові стосунки», — говорить вона

Людині, яка повернулася, потрібно знову відчути контроль над власним життям і тілом. Водночас близькі теж пережили тривале очікування, страх і біль. Ці різні досвіди можуть ставати причиною непорозумінь, але не варто шукати причину всіх конфліктів у пережитій неволі. Анастасія розповідає  про досвід власного батька. До полону він скептично ставився до психологічної допомоги і ніколи по неї не звертався. Після повернення визнав, що саме ця робота допомагає йому сприймати себе в нових обставинах.

Окремо під час дискусії прозвучала проблема відновлення зв’язків між звільненими жінками та їхніми дітьми. Представниця благодійного фонду «Право на захист», Ольга розповіла про жінку, яка провела в полоні шість років. Коли вона потрапила до російської катівні синові було 6 років, а коли вона повернулася вже 12.

За цей час дитина виросла, увійшла в підлітковий вік, і матері було складно налагодити з нею взаєморозуміння. Цю історію представниця фонду навела як приклад того, чому психологічна підтримка після полону має охоплювати не лише саму звільнену людину, а і членів родини, зокрема дітей.

Цивільні після полону

Під час запитань із залу юристка благодійного фонду «Право на захист» звернула увагу на становище цивільних, звільнених з неволі. За її словами, якщо військові можуть розраховувати на підтримку своїх частин, патронатних служб і спеціалізованих реабілітаційних центрів, то цивільні часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Петро Яценко погодився, що становище цивільних складніше. Він пояснив, що спочатку допомога цій категорії не входила до функцій Координаційного штабу, хоча фактично там працювали з такими зверненнями. За його словами, у 2024 році відповідні повноваження закріпили офіційно.

Зараз, розповів Яценко, Координаційний штаб разом із Міністерством охорони здоров’я працює над тим, щоб звільнені цивільні отримували такий самий обсяг медичної допомоги, як і військові, принаймні протягом першого місяця.

Представниця  ГО «Медійна ініціатива за права людини» Лідія Тараш долучилась до дискусії із залу і розповіла про досвід моніторингу становища звільнених цивільних, частина яких провела в неволі 7-8 років. За цей повсякденне життя в країні суттєво змінилося. Навіть використання цифрових послуг може стати для таких людей перешкодою.

«Вони не знають, що таке смартфон із “Дією”. І коли їм кажуть: “Вам треба зареєструватись”, вони просто не розуміють, про що мова», — пояснила вона.

Що потрібно змінити в системі підтримки звільнених із полону?

Наприкінці дискусії учасники запропонували одну зміну, яку вони вважають найважливішою для підтримки людей після повернення з російського полону.

Сергій Яровий переконаний, що насамперед потрібно збільшити термін перебування звільнених у реабілітаційних закладах та запровадити чіткий протокол медичного обстеження. А зараз, за його словами, діагностика значною мірою залежить від скарг самої людини, хоча наслідки можуть проявитися значно пізніше.

Для Тетяни Мальцевої першочергове питання — це забезпечення житлом. Вона вважає, що після виходу з госпіталю людина повинна мати місце, де зможе відновитися і визначитися з подальшими планами, не переймаючись тим, де їй ночувати.

Анастасія Савова пропонує запровадити пожиттєвий супровід звільнених з полону. На її думку, кожна людина повинна мати можливість у будь-який момент звернутися по медичну, психологічну чи іншу допомогу.

Петро Яценко підтримує необхідність тривалої психологічної допомоги. За його словами, фізичні травми часто вдається вилікувати, тоді як психологічні наслідки полону можуть потребувати підтримки протягом усього життя.

Попри різні пропозиції, всі учасники дискусії наголошують, що  повернення з полону не означає завершення відновлення, наслідки можуть тривати роками і допомога має буди налаштована так, що всі потреби людини були задоволені.

Читайте також: Молодь, яка обрала Україну: що допоможе їй знайти тут свій шлях

---

---