«Зараз я бережу спогади, які в мене є»
52-річний Сергій (ім’я змінене на прохання родини) зник безвісти на Покровському напрямку.
Донька захисника Ольга тривалий час не спілкувалася з батьком. Вони відновили зв’язок лише у 2026 році.
Згодом жінці повідомили, що її батько зник безвісти під час виконання бойового завдання.
Ольга розповіла «Точці Сходу» про відновлення стосунків із татом, його останнє прохання та те, що відомо про обставини його зникнення.
«Ми багато років не спілкувалися, а потім тато сам мені зателефонував»
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з татом не підтримували зв’язок. Мої батьки розлучилися і так склалося наше життя. Тато сам мені зателефонував, у 2026 році, незадовго до зникнення, запитав, як я, як у мене справи, розповів, що зараз служить. Це були розмови батька і доньки, які довгий час не мали можливості спілкуватися. Я не можу сказати, що за цей короткий час ми встигли надолужити всі роки, коли не підтримували зв’язку, але ми знову почали говорити одне з одним. І для мене це було важливо».
«Тато попросив пообіцяти, що я поховаю його поруч із батьком»
«Перед зникненням тато повідомив, що за два дні має вирушити на бойове завдання. Під час тієї розмови він попросив мене пообіцяти, що в разі його загибелі я поховаю його поруч із його батьком. Він хотів, щоб я знала про це його бажання і після цього тато більше не виходив на зв’язок. Згодом мені зателефонували з військової частини і повідомили, що він зник безвісти під час виконання бойового завдання. Тоді я намагалася зрозуміти, що сталося і чи є якась інформація про його долю. Але отримати однозначну відповідь мені не вдалося. У матеріалах, які надала військова частина, були відомості про бойову обстановку та згадки про дрон. Але я не змогла до кінця зрозуміти, що саме сталося. За словами командира, тато загинув, але офіційно він залишається зниклим безвісти і підтвердження загибелі немає. Я не можу розповісти більше, ніж знаю сама».
«Усі, хто знає тата, говорили, що він дуже добра людина»
«Коли мене запитують, який мій тато, то перше слово, яке спадає на думку — добрий. Я пам’ятаю його з раннього дитинства. Ці спогади вже далекі, тому мені складно навести багато конкретних прикладів, але саме таким він залишається для мене. І люди, які його знають, також згадують його як дуже добру людину. Він дуже любив читати. Особливо йому подобалися історичні романи і ця любов до читання передалася і мені. Напевно, це одна з тих речей, які я точно отримала від батька».
«Мені дуже боляче, але я пишаюся тим, що він захищав Україну»
«Звістка про зникнення стала для мене великим потрясінням. Коли ми відновили спілкування, у моєму житті знову з’явилася людина, яку я знала з дитинства. У мене дуже суперечливі почуття. З одного боку, мені страшно і боляче. Я думаю, що тато міг загинути, і мені дуже важко це прийняти, з іншого — я пишаюся ним. Пишаюся тим, що він став на захист України. Я вважаю це гідним вчинком. Мені хотілося б мати більше спогадів про нього, більше наших розмов. Але зараз я бережу ті, які в нас були».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
